Місячна долина

Коли дверi прибилися, вiд усiеi подii залишився тiльки iдкий сморiд спаленого краму.

– Гидота, – сказала Мерi.

Знову заворушилися праски, злiтаючи то вгору, то вниз, i робота йшла далi без перешкод. Наглядачка походжала, грiзним оком стежачи, чи не вибухне ще раз iстерика, чи, бува, хто не зомлiе. Часом котрась прасувальниця на мить припиняла працю, щоб вiдiтхнути або перевести дух, але зараз же знов бралася за праску в тупiй знесиленiй покорi. Довгий лiтнiй день згасав, однак задуха не спадала, i у вогкому повiтрi пiд слiпучим свiтлом електрики робота все тривала.

Близько дев’ятоi години першi прасувальницi почали розходитись по домах. Гора накрохмаленоi тонкоi бiлизни вже розтанула, i тiльки ще де-не-де по дошках залишилося кiлька допрасовуваних речей…

Сексон скiнчила ранiше за Мерi й, вiдходячи додому, зупинилася коло ii дошки.

– Знову субота, i знову тиждень минув, – сумно промовила Мерi; щоки iй зблiдли, запали, а чорнi очi, пiдведенi синцями, дивилися стомлено.

 – Скiльки, гадаеш, ти виробила за тиждень, Сексон?

– Дванадцять iз чвертю, – вiдповiла та з гордовитою ноткою в голосi. – Була б виробила ще бiльше, якби не цi клятi крохмальники.

– Ловко! В тебе золотi руки, – поздоровила ii Мерi. – Ти – чарiвниця, а ось я, я тiльки й виробила десять з половиною, а тиждень був такий важкий… Ну, бувай… Пам’ятай же: рiвно за двадцять до десятоi. Ми ще перед танцями трохи погуляемо. Чимало знайомих хлопцiв i дiвчат збереться там надвечiр.

За два квартали вiд пральнi лiхтарний промiнь на розi вулицi освiтив юрбу гуляк.

Сексон пришвидшила ходу; пiдсвiдомо обличчя ii посуворiло. Вона не розчула слiв, пущених iй наздогiн, але вгадала iхнiй змiст, коли до неi долинув брутальний смiх. Вiд гарячоi хвилi гнiву ii щоки зашарiли. Сексон простувала далi крiзь темряву ночi; повiтря вже дихало прохолодою. Зосталося ще три квартали, звернути раз лiворуч i раз праворуч. Обабiч вулицi тяглися вбогi хати робiтникiв, дерев’янi, напiвструхлявiлi; на стiнах позасихали патьоки злинялоi фарби та бруду. Єдине, чим вони були примiтнi – це неоковирнiстю й дешевиною.

Було темно, але Сексон добре знала дорогу. Ось i знайома похилена хвiртка проскрипiла пiд ii рукою свiй звичайний докiр. Вузенькою стежкою пройшла вона до задвiркового ганку, механiчно, не думаючи про те, проминула обвалену сходинку i вступила в кухню, де блимав самотливий газовий гнотик. Вона його пiдкрутила, i стало яснiше.