Місячна долина

– Чому ти не йдеш за Чарлi Лонга? Вiн дурiе за тобою, та й до горiлки не охочий.

– Бо надолужуе пивом, – заперечила Сексон.

– Правду кажеш, – пiдтримав ii брат. – Я знаю напевне, що в нього й дома завжди стоiть повне барильце.

– Може, й ти дудлив з нього? – гаркнула Сара.

– Може, й так, – згодився Том i обтер губи рукою, немов згадавши смак того пива.

– А чого б йому й не тримати в себе барильця, коли йому так хочеться? – знову повела Сара атаку, скеровану тепер i проти чоловiка. – У нього боргiв нема, i вiн заробляе грубi грошi, – в кожному разi бiльше, як дехто iнший.

– Бо не мае на шиi жiнки й дiтей, – вiдказав Том.

– Бо не переводить грошей на внески до всяких iдiотських спiлок.

– Ого, ще i як переводить, – спокiйно вiдповiв Том. – Не багато заробив би вiн у своiй майстернi, та й узагалi в Оклендi, якби не ладнав зi спiлкою ковалiв. Ти, Саро, нiчого не тямиш у профспiлкових справах. Якби не спiлки, ми всi подохли б з голоду.

– Звiсно, звiсно, – завелася Сара. – Я нiчого не тямлю, не доросла! Я просто дурепа! Чи то ж слiд отак учити матiр при дiтях? – Розсатанiвши, вона повернулася до свого найстаршого, що, як ошпарений, вiдскочив назад.

 – Вiллi, твоя мати дурна! Чуеш, синку? Твiй батько каже, що вона дурепа, – i каже це iй просто в вiчi, та ще й перед вами, дiтьми! Незабаром почуеш, що твоя мати сказилася, – тож ii запроторять у божевiльню. Що ти на це скажеш, Вiллi? Приемно тобi буде, якщо рiдна твоя мати сидiтиме у гамiвнiй сорочцi, замкнена без свiтла й сонця, i ii битимуть, як негрiв-рабiв перед вiйною, Вiллi, битимуть, як звичайних чорнопиких негрiв! Ось якого ти маеш батечка, Вiллi! Ти тiльки подумай, Вiллi, – мати твоя, що породила тебе, – у божевiльнi, а навкруги ревуть i кричать бiснуватi, а долi лежать тi, кого на смерть запороли нелюди-сторожi, i вапно роз’iдае iхнi трупи…

Сара вже не могла спинитися; вона змальовувала страшне майбутне, що готуе iй чоловiк, сама себе пiд’юджуючи, а губи бiдному хлопчиковi, наляканому загрозою якоiсь незрозумiлоi катастрофи, почали безгучно тремтiти, i вiн тихо заплакав.

Терпець Сексон увiрвався.

– Скажи, на бога, невже ми не можемо пробути разом п’ять хвилин без сварки? – вихопилося в неi.

Сара одразу ж забула про божевiльню i круто повернулася до зовицi.

– Хто ж тут свариться? – огризнулася вона. – Досить менi рота роззявити, як ви обое налiтаете немов тi шулiки!

Сексон безнадiйно знизала плечима, а Сара знову накинулася на чоловiка.