Місячна долина

– Як тобi твоя сестра милiша за власну жiнку, то нащо ти зi мною одружився? На якого чорта понаводила я тобi дiтей, робила на тебе рук не покладаючи, нi на що перевелася? І яка за це менi дяка? Тепер я вже навiжена, i цим ти дорiкаеш менi перед рiдними дiтьми!.. А що я маю вiд тебе? Цiкаво менi знати, що ти дав своiй жiнцi, яка варила й пекла на тебе, прала твое смердюче шмаття й церувала твоi дiрявi шкарпетки, та ночей не досипала над твоiми виплодками, коли вони хворували! Глянь сюди!

Вона виставила безформну набряклу ногу, взуту у величезний, давно не чищений черевик, на якому суха шкiра давно потрiскалась.

– Глянь сюди! Кажу тобi, глянь сюди! – Їi хрипкий голос ставав щораз пронизливiшим. – Ось оце единi черевики, що я маю. Я. Твоя жiнка. І тобi не сором? Де вже там балакати за три пари? Глянь на цю панчоху!

Їй бракувало слiв. Раптом вона знесилено гупнула на ослiн бiля столу i обвела всiх поглядом, сповненим невимовноi злостi й розпуки.

По тому скочила на ноги, як автомат, налила собi чашку холодноi кави й так само поривчасто знову сiла. Немов боячись попекти губи, вона налила в мисочку цiеi масноi рiдини i так i застигла, похмуро дивлячися перед себе. Груди движiли iй уривчасто й конвульсiйно.

– Ну, Capo, годi, не хвилюйся, не хвилюйся-бо! – стривожено заспокоював ii Том.

Замiсть вiдповiдi, Сара помалу й дуже обережно, немов доля цiлих iмперiй залежала вiд певностi ii рухiв, перекинула мисочку на стiл догори дном, так само обережно й помалу пiднесла праву руку й дзвiнко ляснула сторопiлого Тома по щоцi.

І враз пронизливо, хрипко й монотонно заскиглила несамовитим iстеричним голосом, а тодi, плюхнувши, сiла на пiдлогу. Голосила вона, похитуючись тiлом вперед i назад, наче ii зiгнуло неймовiрне горе.

Тихий плач Вiллi перейшов у рев, i двое наляканих дiвчаток з новенькими стрiчками в косах заревли й собi. Томове обличчя застигло й пополотнiло, а на щоцi в нього палала червона пляма.

Сексон хотiла пожалувати його, але не насмiла. Том схилився над жiнкою.

– Capo, ти нездужаеш. Хай я проведу тебе до лiжка. Я сам тут попораюсь.

– Не займай мене! Не займай! – закричала вона, дико пручаючись.

– Томе, виведи дiтей у двiр погуляти. В кожному разi виведи iх звiдси, – сказала Сексон; вона сама тремтiла i була блiда. – Йди, Томе, будь ласка, йди. Ось твiй капелюх. Я сама заспокою ii. Я знаю як.