Місячна долина

Залишившись на самотi, Сексон почала хапливо поратися, над силу намагаючись бути спокiйною, бо тiльки спокоем можна було вплинути на цю несамовиту жiнку, що з криком звивалася на пiдлозi. Їi огидливе голосiння проривалося крiзь тонкi стiни будинку не тiльки до сусiднiх будинкiв, але й до вулицi i навiть через дорогу. Серце Сексон прикипiло на думку, що Бiллi надiйде саме пiд цей галас. До того ж вона була ображена й обурена до глибини душi. Проте, стримуючи себе, Сексон обняла Сару однiею рукою, а другою стала помалу й лагiдно водити по ii чолi та розпатланому волоссi.

Нарештi пронизливий невпинний крик трохи вщух. За кiлька хвилин хвора лежала вже, важко хлипаючи, у своему лiжковi, з мокрим рушником на головi й на очах. Сексон i Сара мовчки визнали цей вибух божевiлля, як мiгрень.

Коли здалеку почувся тупiт копит, а тодi обiрвався перед iхнiм домом, Сексон уже могла залишити братову й побiгти махнути Бiллi рукою через параднi дверi. На кухнi вона застала Тома, що в сумовитiй тривозi чекав на неi.

– Усе гаразд, – заспокоiла вона брата. – Приiхав Бiллi Робертс, i я iду до нього. Сядь коло неi, може, вона засне. Але не турбуй ii. Хай собi робить, що хоче. Якщо вона дозволить тобi взяти себе за руку – потримай. В кожному разi спробуй. Та передусiм – це найголовнiше – змiни мокрого рушника на головi.

Том, добродушний i лагiдний, був, проте, як здебiльшого захiднi поселенцi, здержливий в емоцiях. Вiн кивнув iй i слухняно пiшов до дверей, але раптом завагався.

Вiн не сказав нiчого, тiльки глянув на Сексон з вдячнiстю й братньою любов’ю. Вона зрозумiла цей погляд i всiею iстотою вiдгукнулася на нього.

– Усе гаразд, так, так, усе гаразд! – палко скрикнула вона.

Том похитав головою.

– Нi, не гаразд. Сором, тяжкий сором – ось що це таке. – Вiн знизав плечима. – За себе менi байдуже. Але за тебе менi прикро. Все твое життя ще перед тобою, люба моя сестричко. Молодi роки минуть так швидко, що й не схаменешся. Кепський початок дня. Забудь про все мерщiй, бiжи до свого приятеля та погуляй з ним.

 – Вiн спинився бiля вiдкритих дверей, поклавши руку на клямку. Брови його болiсно стиснулися. – Хай йому чорт! І хто б подумав! Колись i ми з Сарою iздили кiньми в гори. Мабуть, i вона тодi теж мала три пари черевичкiв. Чи ж можна повiрити?

Сексон побiгла до себе причепуритися; вона скочила на стiльця, щоб iще раз критично поглянути в дзеркальце на стiнi, чи гарно лежить на нiй полотняна спiдниця.