Місячна долина

В очах його я була не порядна дiвчина з природними дiвочими почуттями. Я була просто нiщо. Мiж нами була суто дiлова розмова… Вiд нього я дiзналася всякого про чоловiкiв. Вiн сказав, що саме вiн зробить для мене. Вiн…

Їi голос сумовито обiрвався, i в тишi чути було, як Бiллi заскреготiв зубами.

– Можете не казати менi! – скрикнув вiн. – Я знаю. Наш свiт брудний, несправедливий i розпусний! У ньому нема нi честi, нi совiстi. Не розумiю я його. Жiнок з усiм найкращим, що е в них, купують i продають, мов коней. Я не можу збагнути тих жiнок.

Але й тих чоловiкiв так само. Чоловiк, отак купуючи жiнку, наражаеться на неминуче ошуканство. Але ж це дивно, хiба нi? Вiзьмiм ось мого хазяiна з його кiньми. Вiн же мае не тiльки власних коней, а й жiнок. Вiн мiг би, мабуть, купити i вас, бо дав би добрi грошi. Ех, Сексон, ви вартi гарних блузок та всяких iнших дарункiв, але, бiгме, я й здумати собi не можу, щоб ви за них платили такою цiною. Це був би справжнiй злочин…

Раптом вiн замовк i натяг вiжки. З-за крутого повороту мчав на них автомобiль.

Шофер шпарко загальмував, i машина стала. Пасажири в нiй з цiкавiстю поглядали на молоду пару в легкому екiпажi, що загородив iм дорогу. Бiллi пiднiс руку.

– Об’iдьте нас iз зовнiшнього боку, молодче! – гукнув вiн шоферовi.

– І на думцi не маю, братику, – вiдповiв той, мiряючи досвiдченим оком крихку крутизну по один бiк дороги i обривчастий схил по другий.

– То заночуемо тут, – весело заявив Бiллi. – Я знаю правила iзди! Цi конi нiколи не бачили машини.

Можете бути певнi, що я не попущу, щоб вони понесли й перекинули повiз у прiрву.

Пасажири в машинi обурено запротестували.

– Не задавайся, хлопче, хоч ти собi й мугиряка, – вiдказав шофер. – Ми твоiх коней не зачепимо. Вiдступися, аби ми проiхали. А коли нi, то…

– Це зробиш ти, молодче, – кинув Бiллi. – Ти не маеш права так говорити до товариша. Нема чого сперечатися. Катай-бо назад – угору дорогою, та й уже! Зупинишся там, де можна розминутись, i ми об’iдемо вас. Самi ви заварили, тож тепер i виплутуйтесь.

Пiсля незадоволених переговорiв з пасажирами, шофер нарештi послухав, дав заднiй хiд, i машина зникла за поворотом.

– Невелике цабе! – пiдморгнув Бiллi до Сексон. – Вони гадають, кiлькома галонами бензину та цiною машини завоювали собi всi шляхи, що iх прокладали вашi й моi предки.

– Ти що – до ночi будеш воловодитись? – почувся з-за повороту шоферiв голос. – Поганяй, дорога вiльна.

– Забирайся до дiдька! – презирливо гукнув Бiл.