Місячна долина

 – Проiду, коли схочу! А як не даси менi досить мiсця, то переiду й тебе i твоiх дохлявих жевжикiв.

Бiллi злегка ворухнув вiжками, i невтомнi конi, мотаючи гривами, без усякого спонукання виiхали на крутий схил i обминули машину, що чахкала за поворотом.

– То на чому ж ми зупинилися? – почав Бiллi, коли перед ними простяглася вiльна дорога. – Ага, – тож мiй хазяiн. Чого може вiн мати аж двi сотнi коней, i жiнок, i всякого добра донесхочу, а ми з вами не маемо нiчого?

– Ви ж маете красу й здоров’я, Бiллi, – сказала Сексон лагiдно.

– І ви також. І ми продаемо цей крам, немов шовк за прилавком, по стiльки-то за ярд. Ви ж самi знаете, на що переведетеся за кiлька рокiв, працюючи в пральнi. А я? Я щодня продаю помалу свою силу. Ось гляньте на мого мiзинця! – Вiн перекинув вiжки в одну руку i показав iй другу. – Я не можу ворушити ним так легко, як iншими пальцями, – i що далi, то гiрше. Цьому винен не бокс, а моя робота. Це понiвечений шматок запроданого «шовку».

Чи ви коли бачили руки старого биндюжника, що правував четвернею? Вони такi покрученi та скривленi, наче кiгтi.

– За тих давнiх часiв, коли нашi предки переходили прерii, все було зовсiм не так, – озвалася Сексон. – Мабуть, i вони калiчили собi руки в роботi. А проте iм нiчого не бракувало, i конi вони мали, i все чисто.

– Звiсно. Вони працювали на себе. І руки калiчили ради себе. А я калiчу своi пальцi заради хазяiна. Знаете, Сексон, його руки такi тендiтнi, мов у якоi жiнки, що зроду не працювала.

А вiн же мае i власнi конi, й стайнi, хоч нiколи й за холодну воду не вiзьметься, тодi як менi доводиться аж iз шкури видиратися, аби заробити собi на хлiб та на одяг. Мене обурюе, чому все так улаштовано на свiтi? І хто крутить свiтом? Ось що хотiв би я знати. Часи змiнилися. Хто iх змiнив?

– У кожному разi не бог.

– Головою ручуся, що не вiн. І ще одне кортить менi знати. Хто я таки, нарештi, той бог, – де вiн? Якщо вiн усiм керуе, – а нащо вiн здався, якщо не керуе? – то чому дозволяе вiн моему хазяiновi й отаким, як той ваш касир, мати табун коней, купувати жiнок i гарненьких дiвчат, що iм слiд було б кохати своiх чоловiкiв та народжувати дiтей i не соромитися iх, i взагалi жити собi щасливо, як iм припаде до вподоби?…

Роздiл XI

Засапанi конi, важко дихаючи й часто зупиняючись, дерлися вгору давнiм кам’янистим шляхом, що вiв до Морагськоi долини.