Місячна долина

 – Чиста лялечка! А панчiшки – просто розкiш!

Сексон задоволено всмiхнулася й манiрно простягнула ногу в оксамитному черевичку на високому пiдборi, злегка пiдiбравши вузьку чорну спiдницю; з-пiд спiдницi визирнула тонка щиколодка та струнка лiнiя литки, i крiзь найтоншi (що коштували аж 50 центiв) шовковi панчiшки-павутинки просвiчувало ii бiле тiло. Сексон була худенька, невисока на зрiст, але в округлих обрисах ii вiдчувалася грацiя й жiночiсть. Їi бiлу блузку прикрашало жабо з дешевенького мережива, защеплене за останнiм криком моди шпилькою з великим фальшованим коралом.

Поверх блузки стан облягала чепурненька жакетка з короткими рукавами, а рукавички зi штучноi замшi обтягували руки до лiктя. Єдиною непiдробною окрасою в неi були неслухнянi кучерi, що не знали нi щипцiв, анi папiльйоток i мило вибивалися з-пiд чорноi оксамитовоi шапочки, низько насуненоi на брови.

Чорнi очi Мерi захоплено блиснули, вона пiдскочила до Сексон, обняла ii i з розгону цмокнула в губи. Потiм, спалахнувши, знiяковiла вiд власноi експансивностi.

– Яка ти гарнесенька! – скрикнула вона. – Коли б я була хлопець, з рук би тебе не випустила! Я б тебе з’iла, бiгме, з’iла!

Узявшись за руки, дiвчата вийшли з павiльйону. Вони походжали по залитому сонцем мурiжку, весело вимахуючи руками, немов струшували iз себе гнiт цiлого тижня виснажливоi працi. Вони перехилялися через бильця круг ведмежоi ями, здригаючись перед самотнiм ув’язненим велетнем, а опiсля щонайменше десять хвилин смiялися перед клiткою мавпи.

Переходячи парком, вони глянули вниз на невелике бiговище – тут, у цьому природному амфiтеатрi, мали пополуднi вiдбутися iгрища. По тому дiвчата подалися до гаю, зборозненого безлiччю стежок: iдеш, iдеш собi, i раптом у темнiй гущавинi виринае зелений дерев’яний столик або затишна лавочка пiд розлогим кущем. Багато з тих лавок уже заздалегiдь запосiли цiлi родини. На згористiй галявинi, оточенiй деревами, дiвчата простелили газету й посiдали; невисока трава вже пожовкла вiд калiфорнiйського сонця.

Приемно було так посидiти – нiчого не роблячи, пiсля шести днiв тяжкоi працi, та й сили треба було зберегти для майбутнiх годин танцю.

– Напевне, прийде Берт Вонгоп, – цокотiла Мерi. – Вiн хвалився, що приведе з собою Бiллi Робертса, Здорового Бiла, як звуть його товаришi. Вiн таки здоровило i дуже кремезний. Вiн боксер, i всi дiвчата бiгають за ним. А я його боюся. Такий-бо неговiркий… Знаеш, вiн чисто як цей ведмiдь, що ми допiру бачили.