Місячна долина

Брр-р! Бррр-р! – здаеться, ось-ось за голову так i вхопить. Бiллi не професiйний боксер, а вiзник, працюе в Корберлi та Моррiсона, вiн член спiлки, але часом виступае в спортивних клубах. Хлопцi бояться його. В нього крута вдача – стережись, а нi, то покаже, де козам роги правлять. Тобi вiн не сподобаеться, зате ж як вiн гарно танцюе! Трохи важкий, але в танку так i кружля, так i пливе. Ото, щоб i ти з ним хоч раз пройшлася… І кавалер добрячий, грiшми сипле… Тiльки вдачу ж мае – ой лишенько!

Розмова снувалася далi, щебетала переважно Мерi й усе вернула на Берта Вонгопа.

– Ти щось дуже за ним упадаеш, – обережно зауважила Сексон.

– Хоч i завтра вiддалася б за нього… – спалахнула Мерi, але в ту ж мить обличчя iй затьмарилося, i вона безпорадно прошепотiла: – Тiльки вiн мене не бере. Вiн… – На хвильку вона змовкла. – А ти стережися, Сексон, як вiн часом почне набиватися до тебе. Вiн поганий, поганий!.. Та дарма, – завтра пiшла б за нього. А нi, то вiн мене не матиме. – Вона хотiла щось додати, але натомiсть з ii уст вирвалося зiтхання.

 – Кумедний цей наш свiт, хiба нi? – почала вона знову. – Сама чудасiя! І всi зiрки – теж свiти. Цiкаво менi знати, де криеться бог? Берт Вонгоп каже, що бога нема. Але вiн взагалi страшна людина. І каже такi страшнi речi. Я вiрю в бога. А ти? Що ти думаеш про бога, Сексон?

Сексон знизала плечима й засмiялася.

– Але ж коли ми чинимо зло, то на нас чекае кара, хiба нi? – домагалася Мерi. – Так думають усi, крiм Берта. Вiн каже, – йому дарма якась там кара: мовляв, коли вiн помре, то лежатиме мертвий, а тодi хай хто-небудь спробуе його добудитись.

Ото страхота, еге? Але це все таке кумедне! Інодi менi на душi так i похолоне, як здумаю, що бог мене нiколи з очей не спускае. Як ти гадаеш: знае вiн, що я оце кажу? А який вiн на вигляд, як по-твоему?

– Не знаю, – вiдповiла Сексон. – Просто ми його собi по-кумедному уявляемо…

– О, – здригнулася Мерi.

– Вiн просто такий, як люди про нього думають, – переконано провадила далi Сексон.

 – Мiй брат каже, що вiн схожий на Авраама Лiнкольна, а Сара каже, що в нього бурцi.

– О, а я не уявляю собi його з продiлом у волоссi, – призналася Мерi, боязко здригаючись вiд власноi вiдваги, – В нього не може бути продiлу. Це було б кумедно.

– А знаеш того маленького, зморщеного мексиканця, що продае рiзнi дротянi вироби? – спитала Сексон. – Кожна така штучка мае свiй секрет. Ну, то бог чомусь завжди нагадуе менi того крамаря.

Мерi щиро засмiялась.