Моральні листи до Луцилія. Том II

Нехай хоч коли-небудь дiйде до вас чийсь голос без лестощiв, i якщо кожен з вас не бажае слухати правду, вислухайте ii всi разом.

(20) Доки будете ви розширювати межi володiнь? Для одного господаря тiсне поле, на якому розмiстився б цiлий народ. Куди мають простягатися вашi ниви, якщо для вас мало засiвати землi, розмiрами рiвнi провiнцiям? Усi славнi рiки течуть в приватних володiннях, вашi вiд гирла до джерел величезнi потоки, що служать кордонами великим народам! Але й цього мало – вам треба вмiстити в межi ваших помiсть моря, треба, щоб ваш управитель царював за Адрiатичними, Іонiйськими i Егейськими водами, щоб острови, мiсця проживання могутнiх вождiв, вважалися найдешевшим з усього вашого надбання.

Володiйте, чим хочете, нехай буде помiстям те, що ранiше називалося державою, привласнюйте, що можете, – все одно того, що не ваше, буде бiльше.

(21) А тепер я звертаюся до вас, чие марнотратство таке ж безмежне, як iхня жадiбнiсть! Вам я говорю! Чи довго ще не буде такого озера, над яким не пiднiмались би покрiвлi ваших маеткiв, такоi рiки, чиi береги не були б вкритi вашими будинками? Де не проб’ються гарячi джерела, там миттю пiднiмуться новi пристанища розкошi.

Де не вигнеться затокою берег, ви кладете фундаменти забудов i, задоволенi тiльки створеним руками грунтом, женете море назад. Нехай скрiзь сяють вашi помiстя, то на горах, звiдки такий широкий вид на сушу i на море, то на рiвнинi, але пiдносячись у вишину врiвнi з горами; скiльки б ви не будували, як би високо не будували, ви – тiльки крихiтнi тiла i нiчого бiльше. Навiщо вам так багато спалень? Ви ж тiльки в однiй лягаете! А де вас немае, там все не ваше.

(22) Тепер я перейду до вас, чия ненажерливiсть, бездонна i ненаситна, обшукуе i моря, i землi. Тут закидаються гачки, там ставлять петлi i всiлякi тенета, не жалiючи сил на переслiдування дичини i залишаючи в спокоi тiльки ту, якою ви перенаситились. Чи багато з того, що добувають для вас стiльки рук, чи багато з усiх страв скуштують вашi втомленi насолодами вуста? Чи багато з усiеi дичини, добутоi з такими небезпеками, скуштуе пан, який страждае проносами та нудотою? Чи багато устриць, привезених з такоi далечi, прослизне в його ненаситне черево? Ви нещаснi, бо самi не розумiете, що голод ваш бiльший вiд вашоi ж утроби!»

(23) Говори це iншим, щоб, говорячи так, почути й самому; пиши, щоб самому читати, коли пишеш.

Все вiднось до звичаiв – для приборкання шалених пристрастей. Учись для того, щоб знати не бiльше, а краще.