Моральні листи до Луцилія. Том I

(2) Я вiддалився не тiльки вiд людей, але й вiд справ, перш за все – моiх власних, i зайнявся справами нащадкiв. Для них я записую те, що може допомогти iм. Як iз рiзних компонентiв складають кориснi лiки, так я кладу на аркушi рятiвнi настанови, в цiлющостi яких я переконався на власних ранах: хоч моi виразки не закрились зовсiм, та розповзатися в ширину перестали.

(3) Я вказую iншим той правильний шлях, який сам знайшов так пiзно, стомившись вiд блукань. Я кричу: «Уникайте всього, що любить натовп, що пiдкинув вам випадок! З пiдозрою i страхом зупинiться перед усiляким випадковим благом! Бо i риби, i звiрi ловляться на приманку солодкоi надii! Ви думаете, це дари фортуни? Нi, це ii пiдступи.

Хто з вас хоче прожити життя наскiльки можливо безпечнiше, той нехай бiжить вiд тих вимащених пташиним послiдом благодiянь, що обманюють нас, нещасних, ще й тим, що ми, вирiшивши, нiби здобич наша, самi стаемо здобиччю. Погоня за ними веде в безодню.

(4) Кiнцевий результат життя, що високо вознеслося, один – падiння.

До того ж не можна i чинити опiр, коли щастя починае водити нас косо-криво. Або вже пливти прямо, або вiдразу на дно! Та фортуна не збивае зi шляху – вона перекидае i кидае на скелi.

(5) Догоджайте ж тiлу лиш настiльки, наскiльки треба для пiдтримки його мiцностi, i такий спосiб життя вважайте едино здоровим i цiлющим. Тримайте тiло в строгостi, щоб воно не перестало пiдкорятися душi: нехай iжа лиш утамовуе голод, напiй – спрагу, нехай одяг захищае тiло вiд холоду, а житло – вiд усього, що йому загрожуе.

А чи зведене житло з дерну чи з барвистого заморського каменю, рiзницi немае: знайте, пiд солом’яним дахом людинi не гiрше, нiж пiд золотим. Зневажайте все, що непотрiбна праця створюе заради прикрас чи напоказ. Пам’ятайте: нiщо, окрiм душi, недостойне захоплення, а для великоi душi все менше вiд неi».

(6) І коли я розмовляю так з самим собою, розмовляю з нащадками, невже, по-твоему, я приношу менше користi, нiж вирушаючи в суд посередником, чи припечатуючи перснем таблички iз заповiтом, чи в сенатi, вiддаючи руку i голос пошукачевi посади? Повiр менi, хто здаеться неробою, той зайнятий найважливiшими справами, i божественними i людськими разом.

(7) Проте пора закiнчувати i, за моiм правилом, чим-небудь розрахуватися з тобою i в цьому листi. Заплачу я не з власних запасiв; я до цих пiр все продивляюся Епiкура i сьогоднi вичитав у нього такi слова: «Стань рабом фiлософii, щоб здобути справжню свободу».