Моральні листи до Луцилія. Том I

Та яка ж це бiднiсть, якщо вона весела? Бiдний не той, у кого мало що е, а той, хто хоче мати бiльше. Хiба для нього важливо, скiльки у нього в скринях i в засiках, скiльки вiн мае i скiльки отримуе, якщо вiн зазiхае на чуже i вважае своiм не надбане а те, що треба ще надбати? Ти запитаеш, яка межа багатства? Найнижча – мати необхiдне, найвища – мати стiльки, скiльки тобi вистачить.

Бувай здоровий.

Лист III

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Ти пишеш, що листи для передачi менi вiддав друговi, а потiм попереджуеш, щоб не всiм, вiдносно тебе, я з ним дiлився, тому що i сам ти цього не робиш.

Виходить, в одному листi ти i визнаеш, i не визнаеш його своiм другом. Добре ще, якщо ти вживаеш це слово як розхоже i назвав його «другом» так же, як усiх пошукачiв на виборах ми називаемо «доблесними мужами», чи як зустрiчного, якщо не можемо згадати його iм’я, вiтаемо зверненням «пан». (2) Та якщо ти когось вважаеш другом i при цьому не вiриш йому, як самому собi, значить, ти помиляешся i не вiдаеш, що е справжня дружба. У всьому намагайся розiбратися разом з другом, та перш за все розберися в ньому самому. Якщо подружився, довiряй, суди ж до того, як подружився. Хто, не довiряючи настановам Феофраста, судить пiсля того, як полюбив, замiсть того, щоб любити, склавши судження, тi плутають, що треба робити ранiше, що пiзнiше. Довго думай, чи варто бути другом тому чи iншому, але коли приймеш рiшення, приймай друга всiею душею i говори з ним так же смiло, як iз собою самим. (3) Живи так, щоб i собi самому не доводилось признаватися в чомусь, чого не можна довiрити навiть ворогу, але якщо е речi, якi треба тримати в таемницi, дiлись лише з другом усiма турботами, усiма думками. Будеш вважати його вiрним – вiрним i зробиш. Часто навчають обману тим, що обману бояться, i пiдозрами дають право бути вiроломним. Чому не можу я вимовити тi чи iншi слова в присутностi друга? Чому менi не думати, що в його присутностi я все одно що наодинцi з собою? (4) Однi першому зустрiчному розповiдають про те, що можна повiдати тiльки друговi, i усiлякому, лиш би вiн слухав, викладають все, що у них накипiло. Іншi бояться, щоб i найближчi щось про них знали; цi, якби могли, самi собi не довiряли б, тому вони i тримають усе в собi. Чинити не варто не так, не по-iншому: бо вада – i вiрити всiм, i нiкому не вiрити, тiльки, я сказав би, перша вада благороднiша, друга – безпечнiша. (5) Таким же чином на осуд заслуговують i тi, що завжди занепокоенi, i тi, що завжди спокiйнi.