Моральні листи до Луцилія. Том I

Бо i пристрасть до суети ознака не дiяльного, але неспокiйного в постiйному збудженнi духу, i звичка вважати кожен порух обтяжливим – ознака не безтурботностi, а знiженостi i розпусти. (6) Тому притримай в душi слова, якi вичитав я у Помпонiя: «Деякi до того забились у пiтьму, що неясно бачать все освiтлене». Все повинно спiввiдноситись: i любителю спокою треба дiяти, i дiяльному – побути в спокоi. Запитай поради у природи: вона скаже тобi, що створила i день i нiч.

Бувай здоровий.

Лист IV

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Уперто продовжуй те, що почав, i поспiши скiльки можеш, щоб як можна довше насолоджуватись вдосконаленням i спокоем своеi душi.

Є насолода i в тому, щоб вдосконалювати ii, щоб прагнути спокою; та зовсiм iншу насолоду ти вiдчуеш, спозираючи дух, незiпсований i бездоганний. (2) Ти, певно, пам’ятаеш, яку радiсть вiдчув ти, коли зняв претексту, надiв на себе чоловiчу тогу i тебе було виведено на форум? Ще бiльша радiсть чекае на тебе, коли ти позбудешся хлоп’ячого норову i фiлософiя запише тебе в число мужiв. Бо ж i до цiеi пори лишаеться при нас вже не хлоп’ячий вiк, але, що набагато небезпечнiше, дитячiсть. І це – тим гiрше, що нас вважають старими, хоч в нас живуть вади хлопчакiв, i не тiльки хлопчакiв, але й немовлят; бо немовлята бояться речей нiкудишнiх, хлопчаки – уявних, а ми – i того й iншого. (3) Зроби крок вперед – i ти зрозумiеш, що багато що не таке страшне якраз тому, що понад усе лякае. Нiяке зло не е великим, якщо воно останне. Прийшла до тебе смерть? Вона була б страшна, якби могла залишатися з тобою, вона ж чи не з’явиться, чи скоро буде позаду, нiяк не iнакше.  – (4) «Нелегко, – скажеш ти, – добитися, щоб дух знехтував життям». – Та хiба ти не бачиш, з яких нiкчемних причин вiд нього з презирством вiдмовляються? Один повiсився перед дверима коханки, iнший кинувся з даху, щоб не чути бiльше, як бушуе господар, третiй, утiкаючи, увiткнув собi клинок в живiт, тiльки щоб його не повернули. Так невже, по-твоему, доброчиннiсть не мае сили над тим, що робить надмiрний страх? Спокiйне життя – не для тих, хто занадто багато думае про його продовження, хто великим благом вважае пережити чисельнi консульства. (5) Кожного дня думай про те, щоб ти мiг з байдужiстю розлучитися з життям, за яке багато хто чiпляеться i тримаеться, наче тi, яких несе потiк – за колючi кущi i гострi каменi. Бiльшiсть так i метаеться мiж страхом смертi i муками життя; жалюгiднi, вони i жити не хочуть, i померти не умiють.