Моральні листи до Луцилія. Том I

(6) Зроби ж свое життя приемним, облишивши усiляку тривогу про нього. Нiяке благо не принесе радощiв тому, хто володiе, якщо вiн в душi не готовий його втратити, i над усе безболiсно втратити те, про що неможливо жалiти, втративши. Тому змiцнюй мужнiстю i загартовуй свiй дух проти того, що може статися навiть з наймогутнiшими. (7) Смертний вирок Помпею винесли хлопчак i скопець, Крассу – жорстокий i нахабний парфянин. Гай Цезар наказав Лепiду пiдставити шию пiд меч трибуна Декстра – i сам пiдставив ii пiд удар Хереi.

Нiхто не був так високо пiднесений фортуною, щоб загрози ii були меншими вiд ii потурання. Не вiр затишшю: в одну мить море захвилюеться i проковтне кораблi, якi щойно грайливо колихалися на хвилях. (8) Подумай про те, що i розбiйник i ворог можуть приставити тобi меч до горлянки. Але нехай не загрожуе тобi висока влада – будь-який раб може розпоряджатися твоiм життям i смертю. Я скажу так: хто з презирством ставиться до власного життя, той став господарем твого. Згадай приклад тих, хто загинув вiд домашнiх пiдступiв, зведений чи силою, чи хитрiстю, – i ти зрозумiеш, що гнiв рабiв погубив не менше людей, нiж царський гнiв. Так яке тобi дiло до могутностi того, кого ти боiшся, якщо те, чого ти боiшся, може утнути кожен? (9) Ось ти потрапив до рук ворога, i вiн наказав вести тебе на смерть. Але ж i так iдеш ти до тiеi ж мети! Навiщо ж ти обманюеш себе самого, неначе лише зараз зрозумiв те, що завжди з тобою вiдбувалося? Кажу тобi: вiд митi твого народження iдеш ти до смертi. Про це маемо ми думати i пам’ятати постiйно, якщо хочемо безтурботно чекати на останню годину, страх перед якою позбавляе нас спокою у решту годин. (10) А щоб мiг я закiнчити листа, – дiзнайся, що сподобалось менi сьогоднi (i це зiрване в чужих садах): «Бiднiсть, згiдно закону природи, – велике багатство». Чи знаеш ти, якi межi встановлюе нам цей закон природи? Не терпiти нi спраги, нi голоду, нi холоду. А щоб прогнати голод i спрагу, тобi немае потреби оббивати гордовитi пороги, терпiти похмуру пиху чи образливу привiтнiсть, немае потреби випробовувати щастя в морi чи йти слiдом за вiйськом. Те, чого вимагае природа, доступне i досяжне, пiтнiемо ми лише заради надлишку. (11) Заради нього зношуемо ми тогу, заради нього старiемо в наметах табору, заради нього заносить нас на чужi береги. А те, чого з нас досить, у нас пiд рукою. Кому i в бiдностi добре, той багатий.

Бувай здоровий.