Моральні листи до Луцилія. Том I

Лист V

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Я радiю твоiй впертостi в заняттях i завзяттю, яке спонукае тебе, вiдкинувши все, тiльки про те й старатися, щоб з кожним днем ставати кращим, i хвалю тебе за них. Будь i далi таким же впертим, тут я не тiльки заохочую тебе, але й прошу. Про одне лиш хочу попередити тебе: не чини як тi, хто хоче не удосконалюватися, а тiльки бути на виднотi, i не чини так, щоб в одязi твоему чи в способi життя що-небудь кидалося в очi. (2) Не з’являйся неприбраним, з нестриженою головою i запущеною бородою, не виставляй напоказ ненависть до срiбла, не стели постiль на голiй землi, – не роби всього того, що робиться заради збоченого задоволення власного марнославства.

Бо саме iм’я фiлософii викликае ненависть, навiть якщо прибiчники ii поводяться скромно; що ж буде, якщо ми почнемо жити наперекiр людським звичаям? Нехай зсередини ми будемо iнакшими у всьому – зовнi ми не повиннi вiдрiзнятися вiд людей. (3) Нехай не буде надто пишною тога – але i брудною теж; нехай не для нас срiбне начиння прикрашене литим золотом – та не треба вважати лише вiдсутнiсть золота i срiбла свiдченням помiрностi. Будемо робити все, щоб жити краще, нiж натовп, а не наперекiр натовпу, iнакше ми вiдлякуемо вiд себе i втiкатимуть вiд нас тi, кого хочемо виправити. Зi страху, що доведеться наслiдувати нас у всьому, вони не захочуть наслiдувати нас нi в чому – тiльки цього ми i доб’емося. (4) Перше, що обiцяе дати фiлософiя, – це умiння жити серед людей, доброзичливiсть i товариськiсть; та несхожiсть з людьми не дозволить нам дотриматись цiеi обiцянки. Потурбуемося ж, щоб те, чим ми хочемо викликати захоплення, не викликало смiх i неприязнь. Бо у нас немае iншоi мети, як тiльки жити у згодi з природою. Але протиприродно виснажувати свое тiло, ненавидiти легко досяжну охайнiсть, надаючи перевагу неохайностi, обирати iжу не тiльки дешеву, а й грубу та огидну. (5) Тiльки потяг до розкошi бажае одного лиш вишуканого, – та тiльки безумство уникае недорогого i загально прийнятного. Фiлософiя вимагае помiрностi – не тортур; а помiрнiсть не повинна бути неодмiнно неохайною. Ось мiра, яка менi до душi: нехай в нашому життi поеднуються добрi звички iз звичками бiльшостi, нехай люди дивуються йому, але визнають. – (6) «Як же так? Невже i ми будемо робити, як всi iншi, i мiж ними i нами не буде нiякоi рiзницi?» – Буде, i дуже велика. Нехай той, хто придивиться до нас ближче, знае, наскiльки вiдрiзняемось ми вiд натовпу.