Моральні листи до Луцилія. Том I

Вiзьми кого завгодно – хоч юнака, хоч старого, хоч людину середнiх лiт: ти виявиш, що всi однаково бояться смертi, однаково не знають життя. Нi в кого немае за спиною зроблених справ: все вiдклали ми на майбутне. А менi в цих словах бiльше всього до душi те, як в них докоряють старим за хлоп’яцтво.

(15) «Кожен iде з життя таким, яким народився». Неправда! В годину смертi ми гiршi, анiж в годину народження. І виннi тут ми, а не природа. Це iй варто скаржитися на нас, кажучи: «Як же так? Я народила вас вiльними вiд жадань, страхiв, забобонiв, вiроломства та iнших вад; виходьте ж такими, якими увiйшли!»

(16) Хто помирае таким же безтурботним, яким народився, той пiзнав мудрiсть.

А ми тепер тремтимо, лиш тiльки наблизиться небезпека: зразу вiдходить i мужнiсть, i фарба з обличчя, течуть даремнi сльози. Що може бути бiльшою ганьбою, нiж ця тривога на самому порозi безтурботностi?

(17) А причина тут одна: немае у нас за душею нiякого блага, от ми i страждаемо жагою життя. Бо жодна ii часточка не залишаеться нашою: минула – полетiла геть.

Все переймаються не тим, чи правильно живуть, а тим, чи довго проживуть; мiж тим жити правильно – це всiм доступно, жити довго – нiкому.

Бувай здоровий.

Лист ХХIII

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Ти думаеш, я буду писати тобi про те, як м’яко обiйшлась з нами ця зима, не надто холодна i недовга, якою пiдступною виявилась весна з ii пiзнiми холодами, i про iншi дурницi, за прикладом тих, хто шукае, про що б сказати.

Нi, я буду писати так, щоб принести користь i тобi, i собi. Але тодi про що ж менi писати, як не про те, щоб ти навчився правильно мислити? Ти запитаеш, в чiм основа цiеi науки. В тому, щоб не радiти по-пустому. Я сказав «основа»? Нi, вершина!

(2) Сягнув вершини той, хто знае, чому радiти, хто не вiддае свого щастя на поталу iншим. Не знае покою, не упевнений в собi той, кого манить надiя, якщо навiть предмет ii поруч, i здобути його легше легшого, i нiколи ранiше вона не обманювала.

(3) Ось що, Луцилiю, зроби перш за все: навчись радiти. Ти думаеш, я тебе позбавляю багатьох насолод, коли вiдкидаю все випадкове i вважаю, що треба уникати надii – найсолодших наших утiх? Зовсiм навпаки: я хочу, щоб радiсть не розлучалася з тобою, хочу, щоб вона народжувалась у тебе вдома. І це станеться, якщо тiльки вона буде в тобi самому. Усiлякi iншi веселощi не наповнюють серце, а лише розгладжують зморшки на чолi: вони швидкоплиннi.