Моральні листи до Луцилія. Том I

Чи, по-твоему, радiе той, хто смiеться? Нi, це душа повинна окрилитись i впевнено вознестися над усiм.

(4) Повiр менi, справжня радiсть сувора. Чи не думаеш ти, що он той, з гладеньким чолом i, як висловлюються нашi витонченi балакуни, зi смiхом в очах, зневажае смерть, впустить бiднiсть до себе в дiм, тримае насолоду в уздi, роздумуе про терпеливiсть в нещастi? Радуеться той, хто не розлучаеться з такими думками, i радiсть його велика, але сувора. Я хочу, щоб ти володiв такою радiстю: варто тобi лише одного разу знайти ii джерело – i вона вже не зникне.

(5) Крупинки металу здобуваються бiля поверхнi, а найбагатшi жили – тi, що залягають в глибинi, i вони щедро нагороджують упертого старателя. Все, чим тiшиться чернь, дае насолода слабка i поверхнева, усiляка радiсть, якщо вона приходить iззовнi, не мае мiцноi основи. А та, про яку я кажу i до якоi намагаюсь привести тебе, непорушна i неосяжна зсередини.

(6) Прошу тебе, милий Луцилiю, зроби те, що тiльки й може дати тобi щастя: вiдкинь i розтопчи все, що блищить iззовнi, що можна отримати з чужих рук, прагни iстинного блага i радiй лиш тому, що твое.

Але що е це «твое»? Ти сам, твоя найкраща частка! Запам’ятай, що тiло, хоч без нього i не обiйтись, для нас у бiльшiй мiрi необхiдне, анiж важливе; насолоди, що воно надае, пустi i швидкоплиннi, за ними слiдом iде спокута, а якщо iх не приборкати суворим утриманням, вони обернуться на свою протилежнiсть. Я кажу так: насолода стоiть на краю схилу i скотиться до страждання, якщо не дотримуватись мiри, а дотримуватись ii в тому, що здаеться благом, дуже важко. Тiльки жадiбнiсть до iстинного блага безпечна.

(7) «Але що це таке, – запитаеш ти, – i звiдки береться?» – Я вiдповiм: його дають чиста совiсть, чеснi намiри, правильнi вчинки, зневага до випадкового, рiвна хода спокiйного життя, що котиться однiею колiею. А хто перестрибуе вiд одного намiру до iншого i навiть не перестрибуе, а мечеться пiд дiею будь-якоi випадковостi, як можуть вони, нерiшучi i непосидючi, надбати хоч щось надiйне i довговiчне?

(8) Лиш небагато хто розпоряджаеться собою i своiм добром на власний розсуд, решта ж подiбнi обломкам в рiцi: не вони пливуть, а iх несе.

Однi, яких хвиля жене слабше, рухаються повiльнiше i вiдстають, iнших вона тягне швидше, тi викинутi на ближнiй берег затихаючою течiею, цi вiднесенi в море стрiмким потоком. Тому слiд встановити, чого ми хочемо, i добиватися бажаного з впертiстю.

(9) Тут доречно i сплатити тобi борг.