Олмейрова примха

За цi десять рокiв дитина стала жiнкою чорноволосою, смуглявою, високою та вродливою, з величезними сумними очима, в яких властивий малайським жiнкам зляканий вираз пом’якшувався вiдтiнком задуми, що вона одержала в спадщину вiд предкiв-европейцiв. Олмейр з жахом чекав зустрiчi дочки з матiр’ю. Що подумае оця пишна дiвчина в европейському вбраннi про свою матiр, яка ненастанно жуе бетель, сидить карачки в темнiй халупi, нечепурна, напiвгола, сердита? Вiн боявся також якогось вибуху з боку цiеi потвори в жiночiй подобi, хоч до цього часу йому пощастило зберегти бiльш-менш спокiйний настрiй у неi, врятувавши навiть решту незнищених меблiв.

Стоячи пiд слiпучим сонячним свiтлом бiля зачинених дверей жiнчиноi халупи та прислухаючися до гомону розмови, вiв думав, що робиться там усерединi. Всiх служниць одразу вислано з хати, й вони стояли бiля паркану, наполовину закривши обличчя з цiкавiстю базiкаючи. На мить забув про все, намагаючись учути уривки розмови, що линули крiзь бамбукову стiнку, аж капiтан пароплава, що йшов з дiвчиною, боячись сонячного удару, взяв Олмейра пiд руку й повiв його в холодок до веранди, де вже стояла скриня Нiни, принесена сюди з пароплава носiями. Коли капiтан Форд узяв до рук шклянку вина та запалив цигарку, Олмейр попросив його розповiсти про причини несподiваного прибуття доччиного. Форд спочатку сказав щось невиразне, але крiпкими словами, про глупоту всього жiноцтва взагалi, а мiсiс Вiнк зокрема.

– Бачите, Каспаре, – промовив вiн пiд кiнець свого оповiдання схвильованому Олмейровi, – страшенно незручно мати в оселi дiвчину мiшаного походження.

Люди такi дурнi. А отой юнак iз банку взяв за звичку iздити до Вiнкового бунгало й ранком, i ввечерi. Ну, стара думала, що то задля ii Еми. Коли ж дiзналася, в чому справа, там був такий рейвах, мушу сказати. Вона не захотiла й на хвилину залишити у себе Нiну. Почувши про цю справу, я взяв дiвчину до себе i здав пiд опiку своiй дружинi. Моя дружина – добра жiнка, i, присягаюся, ми б держали Нiну в себе, та вона не захотiла лишитись. А тепер… не хвилюйтеся, Каспаре, сидiть спокiйно. Що можна було вдiяти? Найкраще для неi – це жити з вами. Бо в iнших умовах вона не почуватиме себе щасливою. Обидвi Вiнковi дочки – не кращi вiд одягнених мавп, та вони зневажали Нiну. Не можна зробити ii бiлою. Вона дуже хороша дiвчина, але моiй жiнцi не сказала нiчого. Коли хочете дiзнатися, спитайте ii самi, хоч, вами бувши, я б облишив це.