Брама Расьомон (збірник)

В баштi, як про те ходили чутки, безладно валялося багато трупiв, але позаяк свiтло дозволяло бачити менший простiр, анiж можна було припускати, то скiльки iх тут, слуга не розiбрав. Єдине, що хоч i невиразно, але вдавалося розгледiти, це – що були серед них трупи голi та трупи одягненi. Звiсно, трупи жiнок i чоловiкiв мiшма. Всi вони валялися на пiдлозi абияк, iз розкритими ротами, з розкинутими руками, наче глинянi ляльки, так що можна навiть засумнiватися, чи були вони коли-небудь живими людьми.

Видобутi з темряви тьмяним свiтлом, яке падало на виступи тiл – плечi або груди, вiд чого тiнi на западинах здавалися ще чорнiшими, вони мовчали, як нiмi, вiчним мовчанням.

Вiд трупного смороду слуга мимоволi затулив носа. Та наступноi митi вiн забув про те, що треба затуляти нiс: сильне враження майже зовсiм позбавило його нюху.

Тiльки цiеi митi очi його розгледiли постать, яка сидiла навпочiпки серед трупiв. Це була низенька, худюща, сива стара жiнка, схожа на мавпу, в кiмоно кольору кори дерева хiнокi.

[6 - Хiнокi – кипарисовик, кора якого мае свiтло-коричневий колiр.] Тримаючи в правiй руцi запалену соснову скiпку, вона пильно вдивлялася в обличчя одного з трупiв. Судячи з довгого волосся, це був труп жiнки.

Слуга вiд страху й цiкавостi забув, здавалося, навiть дихати. Вживаючи стародавнiй вираз лiтописця, вiн вiдчував, що в нього «шкiра на головi пухне». Тим часом стара, встромивши соснову скiпку в щiлину мiж дошками пiдлоги, простягла обидвi руки до голови трупа, на яку вона й досi дивилась, i, зовсiм як мавпа, що шукае вошей у малят, заходилася волосинку за волосинкою висмикувати довге волосся.

Воно, вочевидь, легко пiддавалось ii зусиллям.

В мiру того як вона виривала одну волосину за другою, страх у серцi слуги потроху минав. І в той же час у ньому потроху пiдiймалася страшенна ненависть до староi. Нi, сказати «до староi» було б, мабуть, не зовсiм правильно. Скорiше, в ньому з кожною хвилиною посилювалася вiдраза до всякого зла взагалi.

Якби в цей час хто-небудь iще раз запитав його про те, про що вiн думав унизу на сходах брами, – померти голодною смертю чи зробитися злодiем, – вiн, либонь, без усякого вагання вибрав би голодну смерть. Ненависть до зла розгорiлася в ньому так само сильно, як встромлена в пiдлогу соснова скiпка.

Слуга, звiсно, не розумiв, чому стара висмикуе волосся у трупа. Отож, розмiрковуючи логiчно, вiн не мiг знати, добро це чи зло.