Брама Расьомон (збірник)

Лю Сюаньде (160–213) – син iмператора, военачальник.] були довгi вуха, й вiн подумав, наскiльки менш самотнiм почувався б вiн, аби йшлося про нiс.

Нема чого й казати, що монах, клопочучи голову над пасивними засобами, пробував також i активнi способи впливу на свiй нiс. Тут вiн теж зробив майже все, що можливо. Вiн пробував пити настiй iз горiлого гарбуза. Вiн пробував утирати в нiс мишачу сечу. Та хоч що б вiн застосовував, нiс його, як i ранiше, звисав на губи п’ятивершковою ковбасою.

Та от якось восени один з учнiв монаха, що iздив за його дорученням до столицi, дiзнався там у приятеля-лiкаря про спосiб укорочувати довгi носи.

Лiкар цей свого часу побував у Китаi й, повернувшись, зробився священнослужителем при головнiй статуi будди в храмi Тьораку.

Монах, як належить, зробив вигляд, буцiм питання про носи його зовсiм не обходить, i навiть не заiкнувся про те, щоб негайно випробувати згаданий спосiб. З другого боку, вiн нiби мимохiдь зазначив, що йому вкрай неприемно турбувати учня щоразу, коли треба приймати iжу.

У глибинi душi вiн очiкував, що учень так чи iнакше буде вмовляти його випробувати цей спосiб. І учень чудово зрозумiв хитрiсть монаха. І хоч як нудило учня вiд цих хитрощiв, на нього значно сильнiше подiяло, викликаючи в ньому жалiсть, те почуття, що змусило монаха вдатися до них. Як i очiкував монах, учень заходився щосили вмовляти його випробувати цей спосiб. Як i очiкував учень, монах урештi-решт пiддався на його вмовляння.

Щодо способу, то вiн був надзвичайно простий: нiс потрiбно було проварити в окропi й добряче вiдтоптати ногами.

Воду грiли в храмових лазнях щодня. Учень сходив i принiс велику флягу окропу, такого гарячого, що в нього не можна було занурити палець. Просто опускати нiс у флягу було небезпечно, пара вiд окропу спричинила б опiки обличчю. Тому вирiшено було провертiти дiру в дерев’яному блюдi, накрити ним флягу i просунути нiс в окрiп крiзь цю дiру. Коли нiс занурився в окрiп, було зовсiм не боляче. Минув деякий час, i учень сказав:

– Тепер вiн проварився достатньо.

Монах гiрко посмiхнувся. Вiн подумав, що якби хто-небудь пiдслухав цю фразу, йому б i на думку не спало, що йдеться про нiс. Нiс же, ошпарений окропом, свербiв, нiби його кусали блохи.

Монах видобув носа з дiри в блюдi. Учень забрався на цей нiс, од якого ще здiймалася пара, обома ногами й заходився топтати його з усiеi сили. Монах лежав, розпластавши нiс на дощанiй пiдлозi, i перед його очима вгору i вниз рухалися ноги учня.