Брама Расьомон (збірник)

Час вiд часу учень жалiсливо поглядав на лису голову монаха, потiм запитав:

– Вам не боляче? Лiкар попередив, щоб топтати дуже. Боляче вам?

Монах хотiв похитати головою на знак того, що йому не боляче. Але на носi в нього стояли ноги учня, i голова не зрушила з мiсця. Тодi вiн пiдвiв очi i, втупившись у потрiсканi вiд холоду п’яти учня, вiдповiв сердитим голосом:

– Нi, не боляче.

І дiйсно, топтання по носi, який свербiв, викликало в монаха не стiльки бiль, скiльки приемнi вiдчуття.

Через деякий час на носi зрештою почали вилазити якiсь кульки, схожi на просянi зернини.

Зовсiм як бувае, коли смажать обпатрану курку. Помiтивши це, учень злiз iз носа й мовив стиха:

– Звелено було видобути цi штуки щипцями для волосся.

Монах, невдоволено надувшись, мовчки пiдкорився. Не те щоб вiн не розумiв добрих намiрiв учня. Нi, вiн це розумiв, але йому неприемно було, що з носом його поводяться, мовби зi стороннiм предметом. І вiн з виглядом хворого, якому робить операцiю не гiдний довiри лiкар, з огидою спостерiгав, як учень видобувае щипчиками сало з його носа.

Шматочки сала мали форму стовбурцiв од пташиного пiр’я завдовжки приблизно чотири бу.

Коли зрештою цю процедуру було завершено, учень з полегшенням сказав:

– А тепер проваримо ще разок.

Монах усе з тим же невдоволеним виразом на обличчi зробив, як йому сказано. І коли вдруге провареного носа було вийнято iз фляги, виявилося, що вiн зробився коротким як нiколи. Тепер вiн нiчим не вiдрiзнявся вiд цiлком звичайного гачкуватого носа.

Погладжуючи цього вкороченого носа, монах iз тремтiнням i вiдчуттям нiяковостi поглянув у дзеркало, яке пiднiс йому учень.

Нiс, той самий нiс, що колись звисав до пiдборiддя, неправдоподiбно зiщулився й тепер скромно вдовольнявся мiсцем над верхньою губою. Подекуди на ньому вирiзнялися червонi плями, очевидно, слiди, що лишилися вiд нiг учня. Вже тепер, напевно, смiятися нiхто не буде… Обличчя в дзеркалi дивилося на монаха i вдоволено поклiпувало.

Щоправда, монах боявся, що через день-другий нiс знову зробиться довгим. При нагодi, читаючи вголос священнi книги або пiд час трапези, вiн раз у раз пiдводив руку i потай обмацував кiнчик носа. Одначе нiс вельми благопристойно тримався над губою i, цiлком iмовiрно, не був особливо налаштований спускатися нижче. Рано-вранцi наступного дня, прокинувшись, монах передовсiм пройшовся пальцями по носi. Нiс, як i ранiше, був короткий.