Брама Расьомон (збірник)

Тосiхiто ж, бачачи його розгубленiсть, злегка зсунув брови й насмiшкувато сказав:

– Якщо з тобою Тосiхiто, вважай, що з тобою тисяча людей. Не турбуйся, нiчого не трапиться в дорозi.

Потiм вiн пiдкликав зброеносця, прийняв од нього сагайдак i повiсив за спину, взяв у нього лук, який блищав чорним лаком, i поклав перед собою впоперек сiдла, торкнув коня i поiхав уперед. Позбавленому самолюбства гоi нiчого не залишалось, окрiм як пiдкоритися волi Тосiхiто. Боязко поглядаючи на пустельнi простори навколо себе, вiн бурмотiв напiвзабуту сутру «Каннон-кьо», червоний нiс його майже торкався луки сiдла, й вiн одноманiтно розгойдувався в такт крокам свого не прудкого коня.

Рiвнина, що луною вiддавала стукiт копит, була вкрита заростями жовтого мiсканту. Там i сям виднiлися калюжi, холодно в них вiдбивалося блакитне небо, й тому нiяк не вiрилося, що вони вкриються кригою цього зимового вечора. Вдалинi тягнувся гiрський хребет, сонце стояло позаду нього, i вiн видавався довгою темно-лiловою тiнню, де не було вже помiтно звичного блиску нерозталого снiгу.

Втiм, похмурi кущi мiсканту раз у раз приховували цю картину вiд очей мандрiвцiв… Раптом Тосiхiто, повернувшись до гоi, жваво сказав:

– А ось i пiдходящий посланець знайшовся! Зараз я передам iз ним доручення в Цуругу.

Гоi не зрозумiв, що мае на увазi Тосiхiто. Вiн зi страхом подивився в той бiк, куди Тосiхiто вказував своiм луком, але, як i ранiше, нiде не було видно жодноi людини. Тiльки одна лисиця лiниво пробиралася крiзь густу лозу, вiдсвiчуючи теплим кольором шубки на призахiдному сонцi.

У ту мить, коли вiн ii помiтив, вона злякано пiдскочила й кинулася навтьоки – це Тосiхiто, змахнувши нагайкою, пустив до неi вскач свого коня. Гоi, забувши про все, помчав слiдом. Слуги, звичайно, теж не затримувалися. Деякий час рiвнина сповнювалася дрiбним стуком копит по камiнню, нарештi Тосiхiто зупинився. Лисицю було вже спiймано. Вiн тримав ii за заднi лапи, й вона висiла вниз головою бiля його сiдла. Мабуть, вiн гнав ii доти, доки вона могла бiгти, а потiм наздогнав i схопив. Гоi, збуджено витираючи пiт, який виступив у рiденьких вусах, пiд’iхав до нього.

– Ну, лисице, слухай мене добре! – навмисно пишномовним тоном промовив Тосiхiто, пiднявши лисицю перед своiми очима. – Сьогоднi ж уночi з’явишся до маетку цурузького Тосiхiто i скажеш там так: «Тосiхiто намiрився раптом запросити до себе гостя. Завтра до часу Змii[47 - Час Змii – з 9-i до 11-i години ранку.