Брама Расьомон (збірник)

] вислати йому назустрiч до Такiсiми людей, та з ними пригнати двох коней пiд сiдлами». Запам’ятала?

З останнiм словом вiн раз струсонув лисицю й закинув ii далеко в кущi. Слуги, що на той час уже наздогнали iх, iз реготом заплескали в долонi й заволали iй услiд: «Гайда! Гайда!» Звiрок, маючи шкурку кольору опалого листя, втiкав скiльки духу, не розбираючи дороги серед камiння та корiння дерев. Із того мiсця, де стояли люди, все було видно як на долонi, тому що звiдси якраз рiвнина починала плавно знижуватися й переходила в русло висохлоi рiки.

– Чудовий посланець, – промовив гоi.

Вiн iз наiвним захватом i побожною шанобливiстю дивився знизу вгору на обличчя цього дикого воiна, який навiть лисицю обводить навколо пальця. Про те, в чому полягае вiдмiннiсть мiж ним i Тосiхiто, вiн не мав часу подумати. Вiн лише чiтко вiдчував, що межi, в яких владарюе воля Тосiхiто, дуже широкi й його власна воля також тепер перебувае в них i мае свободу настiльки, наскiльки це дозволяе воля Тосiхiто… Лестощi в таких обставинах народжуються, видно, зовсiм природним чином.

І надалi навiть вiдзначаючи в поведiнцi червононосого гоi блазенськi риси, не слiд лише через них необачно сумнiватися в характерi цiеi людини.

Вiдкинута лисиця клубком скотилася вниз по схилу, спритно прослизнула мiж камiнням через русло пересохлоi рiки й по дiагоналi винеслася на протилежний схил. На бiгу вона обернулась. Самураi, що спiймали ii, все ще височiли на своiх конях на гребенi далекого схилу.

Вони здавалися маленькими, не бiльшими нiж палець. Особливо виразно було видно гнiдого та буланого: облитi вечiрнiм сонцем, вони були намальованi в морозяному повiтрi.

Лисиця озирнулася знову й вихором понеслася крiзь заростi сухоi трави.

* * *

Як i передбачалося, наступного дня в час Змii мандрiвцi пiд’iхали до Такасiми. Це було тихе село бiля вод озера Бiва, декiлька солом’яних дахiв, розкиданих там i сям пiд похмурим, не таким, як учора, затягнутим хмарами небом.

У просвiтки мiж соснами, що росли на березi, холодно дивилася схожа на невiдполiроване дзеркало поверхня озера, вкрита легкими попелястими брижами. Тут Тосiхiто обернувся до гоi i сказав:

– Поглянь туди. Нас зустрiчають моi люди.

Гоi поглянув – дiйсно, мiж соснами з берега до них поспiшали двадцять-тридцять людей верхових i пiших, з рукавами, що розвiвалися на зимовому вiтрi, ведучи в поводi двох коней пiд сiдлами.