Брама Расьомон (збірник)

Хоч який довгий день, люди, видно, тодi заспокояться, коли стомлять професора справами…

Вiдклавши книгу, професор глянув на вiзитну картку, подану покоiвкою. На картонi кольору слоновоi кiстки було дрiбно написано: «Нiсiяма Токуко». Далебi, вiн начебто ранiше з цiею жiнкою не зустрiчався. У професора було широке коло знайомств, i, пiдводячись iз крiсла, вiн про всяк випадок перебрав подумки всi iмена, що згадались. Одначе жодне пiдходяще не спало йому на думку. Тодi професор засунув вiзитну картку в книгу замiсть закладки, поклав книгу на крiсло i, занепокоено обсмикуючи на собi легке кiмоно з шовкового полотна, знову побiжно глянув на лiхтар-гiфу, що висiв просто перед ним.

Мабуть, усякому траплялося бувати в такiй ситуацii, i в таких випадках очiкування е бiльш неприемним для господаря, що змушуе чекати, нiж для гостя, що його змушують чекати. А втiм, позаяк iдеться про професора, який дуже дбав про збереження власноi гiдностi, не треба особливо робити застереження, що так було завжди, навiть якщо справа стосувалась i не такоi незнайомоi гостi.

Виждавши належний час, професор вiдчинив дверi до приймальнi. Ввiйшовши, вiн випустив дверну ручку, i майже тiеi митi жiнка рокiв сорока пiдвелася зi стiльця йому назустрiч. Гостя була одягнена в легке кiмоно лiлувато-сталевого кольору, настiльки вишукане, що професор навiть не мiг його оцiнити; i там, де хаорi з чорного шовкового газу, що злегка прикривало груди, розходилося, виднiлася нефритова застiбка на поясi у формi водяного горiха.

Що волосся в гостi укладене в зачiску марумаге[55 - Марумаге – зачiска замiжньоi жiнки.] – це навiть професор, який зазвичай не звертав уваги на такi дрiбницi, вiдразу помiтив. Жiнка була кругловида, з характерною для японцiв бурштиновою шкiрою, як видно – iнтелiгентна дама, мати сiмейства. На перший погляд професору здалося, що ii лице вiн уже десь бачив.

– Хасегава, – люб’язно вклонився професор, вiн подумав: якщо вони з гостею вже зустрiчалися, то у вiдповiдь на його слова вона про це скаже.

– Я мати Нiсiями Кон’iтiро, – ясним голосом вiдрекомендувалася дама й чемно вiдповiла на поклон.

Нiсiяму Кон’iтiро професор пам’ятав. Це був один зi студентiв, якi писали статтi про Ібсена та Стрiндберга. Вiн, здаеться, вивчав нiмецьке право, та з часу вступу до унiверситету зайнявся питаннями iдеологii й почав бувати у професора. Навеснi вiн захворiв на запалення очеревини й лiг до унiверситетськоi лiкарнi; професор двiчi провiдував його.