Мигдаль для серця (збірник)

І едине бажання – вiдпочити…

Солодка дрiмота закутуе у свое покривало. Нi, не сплю, марю в дрiмотi.

Навшпиньки, щоб не розбудити, пiдкрадаешся, лягаеш поряд. І раптом… цiлунок. Нiчний, теплий i нiжний, трепетний цiлунок у скроню. Легкий, нiби метелик, щоб не розбудити. Турботливо i щиро… солодко…

Ти думаеш, що я сплю, мирно посапуючи пiд покривалом, згорнувшись, як кошеня, клубочком, цiлуеш у скроню, а потiм у плече… Це твое «на добранiч». Боюся поворухнутися i видати себе. Нехай. Думай, що я сплю.

Та я знаю, що, напевно, це найiнтимнiше освiдчення. Бо ти цiлуеш саме тодi, коли думаеш, що я не чую i не бачу, коли сплю. Тому це найщирiше, адже не напоказ, не «для вiдмiтки»…

Секрет страви

А зранку так смакуе приготовлена твоiми руками та зiгрiта променем нiжностi i любовi вранiшня кава…

– Дякую, рiдний…

Страва 6

Мигдаль надii

Порцiя

3 сторiнки

Час приготування

10 хв.

Поживнiсть

Додасть сили та рiшучостi

Щоб смакувало краще

Страва гаряча i гостра, тому ii добре споживати, повiльно запиваючи холодним напоем розважливостi.

Нiч див, або передрiздвяний сон

Вогник попереду!

Що це?

Невже я нарештi зiгрiюся бiля цього вогнища?

Завтра ж Рiздво. А у цей час рiзнi дива трапляються.

Скiльки рокiв минуло вiдтодi, як я покинула дiм, який завжди був моiм прихистком! Тiльки зiгрiтися там чомусь не могла. Здавалося, у ньому оселився вiчний холод. Влiтку, навеснi, восени i взимку – ненависний холод, що заповзав у серце, скручував пальцi, крижанiв очi, робив iх скляними та мертвими.

Довго терпiла, заспокоювала себе, що так треба, що так i мае бути – всi ж так живуть. Але холод ставав нестерпним. У головi була тiльки одна думка: зiгрiтися. Хоч на мить, хоч на хвилину. Якось увечерi у домi з’явилась iскра. «Невже все налагодиться? Невже дочекалася?» – подумала. Але вiд легкого вiтерця з вiконноi шпарини iскра, ледь спалахнувши, погасла. І з нею згасла остання надiя.

Тодi й вирiшила: все, досить. Краще замерзнути десь дорогою до багаття, нiж нидiти у вiчному холодi, вiд якого кожна жилка, кожен нерв застигае.

Вирушила у Рiздвяний вечiр на пошуки тепла.

«Безумна! Куди ти? Повернися! Тут же твiй дiм!»

«Так, дiм мiй, лише нема тут мого вогника! Нехай безумна, зате вiльна!»

Тодi я довго блукала у темрявi людських доль та стосункiв. Спотикалася, падала, боляче обдирала лiктi, колiна, але вставала i йшла далi. Шукала.