Дім, у котрому заблукав час

Вона була невеличкого зросту, мала тоненьку талiю, що разюче контрастувала з пишними грудьми (третiй розмiр щонайменше! – цього навiть просторий бiлий халат, накинутий поверх светрика i джинсiв, не змiг приховати), бiляве волосся до плечей та осяйнi карi очi, в котрих Богдан принагiдно i втонув. Бiльше нiкого вiн не бачив i не чув. І мабуть, той його зачудований погляд якось вiдгукнувся в нiй, бо дiвчина зумисне затрималася бiля дверей i, вже коли всi вийшли, прошепотiла до Богдана:

– Мене звуть Алiса. Я ще зайду.

Чекати ii вiдвiдин довелося цiлих два днi. Богдана вже мали виписувати, та вiн натужно кашляв i хрипiв, щоб якомога довше залишатися в лiкарнi. Бо як iнакше вiн зустрiнеться з Алiсою? І от, коли вже iмiтувати недугу було несила, вiн побачив ii з вiкна. Дiвчина теж помiтила його i привiтно змахнула рукою. З того дня вони не розлучалися, разом зустрiли Новий рiк у колi ii друзiв, а на Рiздво вiн уже знайомився з ii батьками.

Вдома ii кликали «принцесою» – ще б пак, едина i безмежно кохана дитина, красуня i вiдмiнниця, а ще – незаймана (як i належить, бо з порядноi родини).

Такоi дiвчини у Богдана досi не було. Вiн i незчувся, як справа дiйшла до одруження. Причина виявилася банальною – ота ii незайманiсть, котрою Алiса неймовiрно пишалася, наголошуючи, що вiддасться лише коханому чоловiковi i то тiльки пiсля весiлля.

На той час Богдановi так уже хотiлося того сексу з нею, що вiн, як пiдстрелений, помчав у РАГС подавати заяву на одруження. Дарма що його батьковi Алiса з першого погляду не сподобалася.

Дарма що вiн сам не надто подобався ii родичам. Дарма що жити молодятам довелося б у неi вдома або ж у Богдановiй найманiй квартирцi, чого не хотiла нi призвичаена до всього найкращого Алiса, нi вся ii з нiг до голови iнтелiгентна родина. Тож свiтило Богдановi бути приймаком. Чи не завелика цiна за нiч iз незайманою? Хоч незайманою вона була лише фiзично, насправдi геть усе знала про секс, нiчого не соромилася i дражнила Богдана щодня з умiнням та звабливiстю досвiдченоi шльондри.

«Незайманiсть – це стан душi», – сказав йому батько пiсля ресторанноi вечерi з Алiсою, коли вона потай пiд столом спустила з нiжки туфельку й узялася пестити нiжними пальчиками причинне мiсце Богдана – i думала, що цього нiхто не бачить.

З того дня батьковi слова не йшли йому з голови. Що буде пiсля весiлля з Алiсою, точнiше, пiсля фееричноi шлюбноi ночi? Життя у приймах? Що таке життя у приймах, вiн добре пам’ятав ще з часiв Ольги та Назарчика.