Дім, у котрому заблукав час

Шалене кохання до скону? Тепер вiн уже не знав, чи кохае Алiсу, та й не казав iй жодного разу, що любить (щоразу, як йому до горла пiдступалися слова кохання, Богдану видавалося, що зараз десь поряд вiзьметься шкiльне вiкно з бузковою фiранкою та клятою драценою i вiн вилетить з того вiкна, заледве комусь скаже: «Я тебе кохаю»). На диво, Алiса не вимагала жодних зiзнань у почуттях, вона вдовольнилася простим «виходь за мене». А тепер тi батьковi слова… Попри все батько пообiцяв, що на весiлля синове прийде, й обiцянку свою дотримав.

Не прийшов Богдан. Цiлу нiч йому снилися жахiття – вiн конав у зашморгу, мотузка хижим звiром вгризалася в горлянку, йому не вистачало повiтря – ось-ось i… вiн прокинувся. Чи не прокинувся?

…Сьома тридцять. Алiса саме вибралася з лiжка, вона приймае ванну i думае про найщасливiший день у своему життi.

…Рiвно восьма. Вона зручно вмощуеться перед дзеркалом у приемному чеканнi – на цю годину в неi призначена зачiска i макiяж.

…Чверть на десяту.

Алiса вже готова iхати до РАГСу – вона справжня красуня у бiлоснiжнiй сукнi та фатi з довжелезним шлейфом, i вона ще не здогадуеться, що Богдан не прийде.

…Нарештi десята. РАГС. Пiдходить iхня черга. Алiса знервовано телефонуе Богдановi, вона впевнена – щось сталося, тiльки б щось сталося, бо ж не може бути такого, щоб вiн просто не прийшов…

…Десята тридцять. Все зрозумiло. Вiн не прийде. Вiн мерзотник i остання сволота. Алiса губить весiльний (дизайнерський) букет, який збиралася картинно кидати подружкам за звичаем, перейнятим з американських фiльмiв, i повiльно прямуе до виходу.

Шлейф волочиться за нею. Гостi покiрно розступаються, пропускаючи дiвчину у весiльному вбраннi. А потiм усi погляди спрямовуються на його батька.

Вiн, як i обiцяв, прийшов. Вiн стоiть у своему единому пристойному костюмi посеред натовпу людей, нiяково стискае у спiтнiлих долонях носову хустинку – такий чесний i такий жалюгiдний водночас – i каже, що йому дуже шкода, вiн правда не знае, де Богдан, а ще вiн каже, що поверне iм усi грошi, витраченi на весiлля.

Богдан сидить у своiй найманiй квартирцi в самих лише трусах, сидить на лiжку, опустивши голову на руки, i не розумiе, навiщо вiн так зробив. Вiн нiби бачить усе, що вiдбуваеться у РАГСi, йому до болю шкода батька, шкода Алiсу, яка ридае в салонi таткового «джипу» (такiй дiвчинi не можна виставляти себе на посмiх), шкода себе – тому що вiн такий.