Дім, у котрому заблукав час

Катря швидко долила туди кип’яченоi води з канiстри.

– Та де там ця бiсова жiнка?!

– Мамо, менi щось зле!..

– Бабцю, Рекс мене кусае!

– Ото виростила дочку, навiть води не принесе!

– Катю, та дай уже старiй поiсти!

– Добавки!

До голосiв додався гавкiт i скавчання – Рекс таки отримав прочухана за те, що кусав малого Артемка. До цих звукiв долучився плач онука i скиглення доньки. В Катерини запаморочилася голова. Перед очима розповзлася чорна пляма. Вона заступила всю кухню i проковтнула жiнку.

Уже давно Катеринi не було так солодко i добре, як у тiй густiй чорнiй тишi, але й вiдтам ii дiстали голоси.

– Жiнко!

– Мамо!

– Бабцю!

– Катю!

Вона розплющила очi й побачила, що лежить на пiдлозi. Нiкому з великого сiмейства й на думку не спало зазирнути до кухнi, аби перевiрити, чи не трапилося там чого. А на кухнi смердiло паленим – борщ википiв, м’ясо згорiло, макарони перетворились на липку бiлу масу. Жiнка кинулася до плити i вимкнула усi конфорки. Визирнула до вiтальнi, обвела розсаджену за столом родину нестямним поглядом.

– Котра година? – тiльки й спитала у домашнiх.

– Чверть на шосту! – гаркнув Остап Свиридович. – Уже давно час вечеряти, а на столi ще нiчого немае!

– Зараз буде! – жiнка сполошилася i кинулася до мийки – вiдшкрiбати каструлi. Голодну родину слiд було нагодувати, i при тому чимскорiше, бо крику буде – не оберешся. Як же добре, що скоро всi поснуть. Ще трохи часу, i буде нiч, а там i ранок.

– Мiй тихий, солодкий ранок… – з блаженною усмiшкою жiнка поставила на плиту каструлю з водою й увiмкнула першу конфорку.

 – Ще зовсiм трохи часу!

Але час родини Старостенкiв зупинився чверть на шосту – вечора, бо о п’ятiй ранку родина ще мирно спала. Саме чверть на шосту постiйно показував iм великий настiнний годинник, куплений головою родини у годинникаря з передмiстя – Богданового дiда. Годинник зупинив iхне життя. Нi, численнiй родинi видавалося, що вони все роблять, як завжди, – прокидаються о сьомiй ранку (чоловiки – збиратись на роботу, Катерина – готувати iм снiданки), сiдають за стiл о восьмiй, споживають яечню, запивають кавою, йдуть на роботу, вiдпрацьовують належний час, повертаються додому i сiдають вечеряти – рiвно чверть на шосту вечора, як звикли.

Насправдi Старостенки постiйно тiльки те й робили, що сiдали вечеряти. А iхня Катерина увесь час лише готувала i накривала на стiл. Життя iм пiшло по зачарованому колу. Вони застрягли у своему вечiрньому часi чверть на шосту.