Дім, у котрому заблукав час

Його одяг теж не мiг сказати про нього нiчого особливого – на роботу мав кiлька сорочок нейтральних кольорiв, пiджак та краватку, куплену для особливих нагод у магазинi брендового чоловiчого вбрання, чорнi джинси, кросiвки й нелакованi черевики. Необхiдний мiнiмум кожного чоловiка для виходу «в люди». Тим не менш, Богдановi бiльше подобалося працювати з письмовими перекладами, анiж з людьми та «синхронами».

Пам’ятав кiлька не вельми приемних випадкiв на початках роботи. Тодi його, наразi единого в агенцii «англiйця», вiдправляли перекладати науковi конференцii з поважними закордонними гостями.

Одного разу приiхала тiтонька, яка проводила глибокi дослiдження в областi розвитку людського ембрiона. Хлопця кiлька разiв перетрусило, коли вiн почув тему конференцii. Але жiночка виявилась дуже вiдповiдальною, вона прибула за день до призначеноi дати, змусила юнака прочитати ii доповiдь, вказала на основнi тези i словосполучення. Богдан занотував усе, на чому наголосила панi професорка, завчив напам’ять найскладнiшi термiни. Та коли жiнка вийшла до трибуни i почала говорити, хлопцевi знову стало зле. Нi, говорила вона таки на зазначену тему, але зовсiм не те, що було написано у ii аркушику з промовою. Вона не використала жодного з надскладних словосполучень, якi ледь не по складах диктувала Богдановi, не вживала вигадливих зворотiв, а говорила просто i лаконiчно – так, що ii тему мiг зрозумiти й першокласник. На щастя, Богдан тодi досить швидко отямився i свою частину роботи виконав як належить, але вiдповiсти усмiшкою на приязний кивок панi професорки пiсля завершення конференцii так i не змiг…

Інший науковець теж колись змусив перекладача-початкiвця червонiти.

Щоправда, науковця в тому ледве чи можна було звинувачувати. Поважний сивобородий пан про щось довго й монотонно оповiдав, i Богдан, собi на лихо, не розчув одне зi слiв, а коли насмiлився перепитати, то вже професору почулося зовсiм iнше слово, спiвзвучне з належним, однак… нецензурне. Шляхетний пан у маленьких чорних окулярах довго смiявся. А Богдановi довелося заповнювати незручну паузу – перекладати iхнiй дiалог з професором. Тодi вже реготала вся аудиторiя. Окрiм знiченого Богдана, звiсно. Тому синхронних перекладiв вiн намагався уникати, ховаючись за монiтором комп’ютера. І оскiльки директор бюро трохи цiнував умiння своiх працiвникiв, Богдановi це часом вдавалося.