Наближення. Переклади (збірник)

Мiй вечоре, побути дай з людьми,

Будь добрий i продовжи мою долю,

І здатнiсть розумiти не вiзьми,

І не карай байдужiстю до болю!

Згас полудень, мiй вечiр засинiв,

Тож довше ти дивися в моi очi.

Не винен я, а ти – i поготiв.

Невiдворотна змiна дня i ночi.

«До кори чинари притулюсь…»

До кори чинари притулюсь

Я своiм неголеним обличчям,

Може, ii спокоем проймусь,

Що пронесла крiзь усi сторiччя.

І моя неголена щока

Ледь торкнеться до кори сухоi,

І небес захмарена рiка

Нам удiлить протiнi легкоi.

До чинари нiжно притулюсь,

Обiйму я стан ii руками,

Може, ii спокоем проймусь,

Бо ж спокiйнi снiг, трава i камiнь.

І подаленiлий шум рiки,

Запах чебрецю i запах м’яти

Доторкнеться нiжно до щоки

У чинарнiм шумi розiллятий.

Земле рiдна, ти завжди була

Крилами мого ясного льоту.

Земле рiдна, ти менi дала

І печаль, i радiсть, i турботу.

Дах дала i золото хлiбiв,

Днi у сонцi й зоряницi грiзнi,

Нiжний солод молодих грiхiв

З гiркотою покаянь запiзнiх.

Диво творення дала пiсень,

Свiтло й тiнi – все це не примари.

Просте щастя: в нещасливий день

Притулитись до кори чинари.

«Де пiч не з вогником…»

Де пiч не з вогником,

Там хлiба не бувае.

Хто меле язиком,

Той мудростi не знае.

Земля ж бо не кричить,

Хоч i пшеницю родить.

І в горах тур мовчить

Вiдважноi породи.

Мовчазна теж зорить

Зоря, хоч всiх свiтлiш.

Орел i той мовчить,

А в нього зiр – мов нiж.

Бочки, сповитi сном,

Мовчать – вино у кожнiй.

Розкажуть про вино

Лише бочки порожнi.

«Коли слово „честь“ i слово „совiсть“…»

Коли слово «честь» i слово «совiсть»

Ти в скептичнiй змiшуеш половi,

І обсмiюеш ти незчисленно

Землю рiдну i траву зелену,

Їжу ту, що смачно ти жуеш,

Воду ту, що так жагуче п’еш,

Смiйся ж над усiм – презирства дим

Над iменням батька негучним,

Й матiр iсть насмiшок iдь зухвала,

Бо ж тебе в колисцi колихала.

Ти забув, що за гiрським законом

Предок твiй життя вiнчав би сконом,

Нiж безчестя скуштувати сором.

Предок твiй був вiрний рiдним горам,

Честь свою вiн до життя рiвняв,

Швидше б вiн вогнем себе пойняв!

Скажуть «совiсть» – ти махнеш рукою,

Пахне честь тобi старовиною,

Та коли уже ти станеш глиною,

Щезнеш геть рiкою швидкоплинною,

Свiтом все ж – i це не випадковiсть —

Рухатиме честь i рухатиме совiсть.