Наближення. Переклади (збірник)

На цеглинах шорстких ущент

Грифель кришиться, прямо досада.

Метушливий метелик присiв,

На косинцi дiвочiй трiпочеться.

Як в орнаментi сцени усi —

У трикутниках, у трапецiях.

Ширша обрiй, мов дiвич-сон.

Рiвень виверши – нiжно до щему.

Пахне вапном комбiнезон,

Весняним хмаровинням, дощами.

Певно, час вже позбутися роб,

І далеко над двiнською кручею

Грiм басить, нiби наш виконроб,

Блискавку, мов рулетку, розкручуе.

Веснянi пригадаються сни

Ген

на верхiв’i будинку

невтомним iм,

Як внизу розв’язали вони

Рiвняння з двома невiдомими.

«Славлю скатерку чисту…»

Славлю скатерку чисту,

Щойно качалкою скачану,

Чисту-пречисту,

Коли ii мати в недiлю рано

Застилае на стiл широкий.

Розправляе роги неспiшно —

Спереду всi чотири,

Потiм розплутуе торочки,

І вони, з найм’якшого льону,

За пальцi шорсткi чiпляються…

Нарештi почесне мiсце

Земних i надземних богiв

Буханець житнiй займае,

І скатерть, мов лист кленовий,

З прожилками складок,

Бо качалась в чотири скалки, —

Стае настiльною скатертю…

Софiйка

Не скажуть у Полоцьку:

Софiйський собор.

Тут його називають ласкаво:

Софiйка.

Так партизани

Своiх зв’язкових називали.

Так гукав я колись

Доньку сусiдську.

Храм Святоi Софii —

Софiйка…

Тягне руки в блакить,

Мов двi тополинки сухii,

Благае, аби громовиця не вдарила

По засiках заготзерна.

Хлiб щоденний —

Ячмiнь i жито

Вона затуляе од лютих злив.

На дверях окутих

Вухо скоби одтягуе

Замок завушницею пудовою.

Вiд осколкiв i куль вiспувата,

На свiт Софiйка поглядае

Очима цнотливими.

Здалеку,

з одинадцятого столiття,

Ввечерi сон до неi приходить

І сниться аж до свiтанку.

Незвичним запахом

Вiтер дихне з Нафтограду —

Софiйка прокинеться:

Стоiть незнайомий,

Од нафти блискучий,

Мов грак на таловинi.

Де вона,

Довго Софiйка не розумiе.

Здалеку в ранок оцей повернеться.

І тiльки такий же рожевуватий,

Як дев’ять столiть назад,

Над Двiною над розiмлiлою – туман…

Моя мова

Стверджують iсторики i мовознавцi,

Що поступово стираються межi нацiй

І, нiбито як пережиток,

вiджити повинна обов’язково

Ти, мово ненi моеi – моя бiлоруська мово,

Та, що в менi пойменована – не анонiмна,

Та, що по жилах тече моiх

сонним Сожем i Нiманом.