Наближення. Переклади (збірник)

Очiкую часу дружби людськоi,

Та не згоджусь, що рiднi мови лускою

Були на рибинi людства

(хiба тут до полемiчностi?)

Яка у вiчнiсть пливе океаном вiчностi.

Листя осiнне жарiе, старечо жовкне,

Листя весняне кулачки розтуля з жагою

дитинною.

І коли навiть мова моя i замовкне,

То не зробиться мертвою латиною.

Слова, де кожнiсiнький звук

Мов мерзла синичка ронить мiж тернами,

Не стануть медичними термiнами.

Цюю мову

Мусять вивчити знову,

Щоб дiзнатися,

Як Русь моя, бiла

од весняного квiту

i кiсток непроханоi бридоти

з-пiд черепастих свастик,

Вiльною волею дорожила,

Як з братами i сестрами щиро дружила.

Коли мова моя

Увiллеться в загальний людський океан, —

Потече в ньому стрiмко i стримано

Теплим Гольфстрiмом

І буде менi серце грiти

Кожним збереженим словом

Споконвiчна, як жито,

моя бiлоруська мова!

«Частенько ми багато каемось…»

Частенько ми багато каемось,

Аж пуп вриваеться, аж ну

Од хвилювання заiкаемось,

Щоб ртуттю стати десь «на нуль».

А нуль – становища з вигодою,

Тут тiльки нашорошуй слух —

Пiдскочиш, як вiйне погодою,

Спадеш, як трiсне коло вух.

Земля ж з угiр’ями та ямами.

Покаявся – й минула сiч.

Забули ми, як з покаяннями

Головоньки спадали з плiч.

Не застрашнi для правди каiни,

Не встелиш м’яко всiм у потi.

Я спотикаюсь —

Та не каюсь,

Щоб не розкаюватись потiм.

Спiднички

В довгих i тьмавих сукнях

(Вiк-свекор: «І сам не гам…»)

Понуро було i сумно

Веселим дiвочим ногам.

Берiзками молодими

Свiтили крiзь морок вiкiв

І гасли в завiйному димовi

На чоботях у парубкiв.

Пiд хмарою сукнi —

сумно.

Ласкавий який морiг!

І вiк молодий голосуе

За емансипацiю нiг.

В мелодiях катеринки

Сивий погас заповiт.

Нарештi зирнули з хитринкою

Колiнця

на бiлий свiт.

За модою —

лиш не спiзнитися!

Стережись, парубоцтво, оман!

Все вгору спливають спiднички,

Немов той досвiтнiй туман.

Не мiсце тут кислiй мiнi.

Як сам себе не мани,

А нiжки в спiдничцi-мiнi

Спробуй-но обмини.

Здаеться,

сиджу на мiнi.

Тролейбус

у космос летить.

На звабну кульбабу-мiнi,

Їй-богу ж, дихну —

облетить.

Ну, як обiйти стороною

Спiдничок цих грiшний плин —

Поети i астрономи

Од неба свiй зiр одвели!..