Батяр з Клепарова

Рiдкiсне видовище… Що так – то так!

Северин зосереджено стрiпував пилинки зi свого пом’ятого капелюха i долонею розрiвнював укритий темними плямами ворс. Видно було, що вiн усе ще перебував пiд впливом побаченого.

Батяри весело запахкали своiми смердючими цигарками i лукавими поглядами позирали на Северина. Чекали, коли воно почнеться, всi ж страшенно полюбляли слухати тi Севериновi байки про кобiт, бо вже мав iх за свое, таке ще коротке життя стiльки, що iнший за цiле життя не наловив би навiть стiльки риби в Полтвi.

Через те всi батяри на тому кiнцi Львова Севериновi заздрили. По-доброму заздрили. Бо на рахунок бабiв, дав йому Бог таку дяку, Северин був першим i неперевершеним, i ще не було серед батярiв такого, який би мав такий дриг i таку силу не те що перегнати, хоча б наздогнати його в тому дiлi.

– Ну, i як тобi тота жидiвочка? Га?… Моцна кобiта, не?… – Першим з батярiв не втримався Ромко, такий самий скурвий син, ласий до бабiв, як ведмiдь до меду, але Северина йому нiяк не переплюнути, як би вiн не пружився.

– Жидiвка? Та хiба то була жидiвка? Ай-йди-йди-йди!.. – вiдразу втрутився у Ромковi слова Славко. Майстер був на рiвному мiсцi такi суперечки заводити не на жарт, аж до духопелення. – Севцю, ну скажи йому, бо ти краще то знаеш. То не жидiвка була! Правда?

Северин замрiяно стояв та все вищипував якiсь невидимi порошинки зi свого улюбленого капелюха. Витримавши таемничу паузу, повiльно насунув капелюха на голову майже по самi брови.

– Не знаю… Добре не розгледiв зiсподу.

Батяри дружно зареготали. Северин всiвся помiж ними, а Ромко, який сам уже завiвся, все не спинявся, зачiпав Славка далi.

– Добре! Тодi скажи менi таке-во… Раз ти кажеш, що то була не жидiвка, то хто тогди?…

– Не жидiвка! – впевнено вiдповiв Славко. – Менi так сi видае, що то була румунка…

І батяри загелготали наче гуси:

– Ото придумав! Румунка! Ая! Та румунки нiгди такими не були i не будут нiколи!.. Румунка, хо-хо-хо!..

– Та я мав аж трох румунок! Я iх добре знаю! І скажу вам, що то цiлком могла бути румунка!

– Ая-ая-ая! І де то ти румунок тих мав? Аж трох!.

. Хiба-що в своему селi?…

– А в селi що, баби не то саме мают, як кобiти з мiста? Мают! Ще й не таке мают! Я знаю!.. Ще лiпше мают, як тi всi баби з мiста!..

– Хлопцi! Хлопцi! Хлопцi!.. – хрипло обiзвався здалеку, неначе з затуманених гiр, дiд Сильвестр, старий гуцул. Сидiв як древнiй корчуватий пеньок на купi брукiвки.