Батяр з Клепарова

З-пiд вицвiлого старого гуцульського капелюха виглядало довге сиве волосся, блакитнi очi свiтилися вiковiчною мудрiстю i спокоем. – Послухайте мене, старого… Я вже вiк прожив… Отуво-во востатнi своi каменюки докладаю… І вже-м лiпше за вас всiх знаю, що то таке е – баби! І ото вас такво-во туткай слухав, якi то ви бздури несете… не можу надивуватися, якi то ви всi ще дiти… Тому послухайте мене старого, дiти, що я вам вповiм… Не жидiвка то була i не румунка, а гуцу-у-улка!

Раптовий вибух батярського реготу сполохав зграi сонних голубiв, що було примостилися на карнизах i в млявiй безтурботностi згасаючого дня тихо-мирно чистили своi пiр’ячка.

Моцний батярський смiх пiдняв iх на крила, i численнi зграi здивованих птиць, окресливши над мiстом кiлька почесних кiл, знову поверталися на карнизи.

Лише один Северин мовчав. Не брав нiякоi участi у тiй палкiй, дурнуватiй батярськiй дискусii, хоча мiг би найбiльше всього розкрити тим матолкам, тим туманам дванайцятим про то, що iх насамперед цiкавило в життi.

Але набридло! Тi вiчнi вар’ятськi розмови про одне й те саме! І нiякого просвiтку! Досить!.. Потрiбно щось мiняти в цьому життi!

І дивний образ дiвчини, який щойно промайнув, залишивши на його пiдборiддi вже ледь вiдчутнi слiди спокусливого, незвiданого аромату, а разом з ним якогось зовсiм-зовсiм iншого, таемничого i загадкового життя, свердлив його мозок все бiльше.

– До курвоi мами, а що то мае бути, га?! Чого ви, курва, повсiдалися всi?!.

 – Раптом нiзвiдки виник пан Ромко, головний керовник тоi француватоi батярськоi банди.

Нарештi пан-майстер повернулися пiсля своеi традицiйноi вiдсидки в кльозетi i грiзним, зденервованим голосочком, з вибалушеними безбарвними оченятами, потрясаючи густими, на пiвобличчя нiцшеанськими вусами, зганяв нечемних батярiв до роботи. А тi, мов переполоханi голубки, ще пирскаючи дорогою смiхом, один поперед одного покотилися до своiх iнструментiв i каменюк.

Ось уже знову зацокотiли на тихiй i соннiй вулицi молотки по каменю. А пан Ромко все не вгавали, посилаючи громи та блискавки на тих гнилих неробiв.

– До курвоi мами! Скоро вже файрант на носi, курва, а вони ще нiц не зробили, курва! Дивисi-во, курва, повсiдалисi туткай-во, курва, та й язиками чешут, курва! Як тi баби, курва, з винникiвського базару, курва!.

Пан Ромко Щур були найстаршим майстром з ремонту брукiвки.