Батяр з Клепарова

Коли та спiвачка знову, вже вкотре, не втрафила в потрiбну ноту популярноi пiсеньки про такого собi львiвського фацета, який з букетом бiлих троянд чекае на кохану, та так i не дочекавшись коханоi, минае його життя, розiмлiлий вiд теплого повiтря, вкрай захмелiлий Северин, якому набридло вже, ховаючись за колоною, ледве себе стримувати i тихо дерти лаха з того всього, врештi не витримав.

– Я перепрошую, панове! – Кiлька стрiмких крокiв i Северин опиняеться на естрадi. – Ще раз всiх перепрошую! Але тота пiсенька лине з душi глибоко нещасного чоловiка.

Чоловiка, який безнадiйно кохае.

Спiвачку з переляку вiдразу зацiпило i надовго вiдняло голос. Вона гучно гикнула i, керуючись якимсь могутнiм iнстинктом самозбереження, невпинно гикаючи, непомiтно зникла зi сцени.

Вiд такоi несподiваноi Севериновоi з’яви музиканти сполошилися, як пташки, почали незадоволено перешiптуватися мiж собою: «Що?! Що вiн ту робит?! Та то якийсь батяр! Що вiн собi дозволяе? Де полiцiя?»

Та той, такий зловiсний шепiт незадоволення, здавалося, лише пiдбадьорював Северина i, незважаючи нi на що, пiднесено вiв далi.

– Вам тут слiд взяти на пiвтону нижче i не так швидко. І вiдразу всьо стане на своi мiсця! Зара я вам покажу, як то ся спiвае!

І, не зважаючи на наростаюче обурення ошелешених музикантiв, Северин почав спiвати той куплет, який перед тим ну нiяк не вдавався. Раптом весь великий порожнiй зал ресторацii до найпотаемнiших закуткiв i закапелкiв наповнився лагiдним i таким щемливим звучанням рiдкiсного лiричного тембру.

Цей неправдоподiбно чистий, оксамитовий, сильний голос Северина вмить змусив усiх музикантiв змовкнути i повернутися на своi мiсця. Северин спiвав далi, а на обличчях музикантiв мимовiльно з’являлися теплi посмiшки. Северин вже збирався завершити свое виконання на цьому одному куплетi, але зачарованi його спiвом оркестранти, не змовляючись, раптом заграли музичний програш перед наступним куплетом.

І Северин спiвав далi, вже у супроводi оркестру. В ту ж мить всi вiдразу вiдчули, що неочiкувано для всiх – ось воно, сталося! Пiсня зазвучала, заграла нарештi всiма своiми барвами! Таке iдеально чисте, досконале, гармонiйне поеднання музики i спiву раптом вiдбулося з ходу, без будь-яких проб! І то було щось неймовiрне, щось феноменальне!

Пiсля завершення такого неочiкуваного для всiх iдеального виконання зал ресторацii з усiма оркестрантами поринув у блаженну тишу, яка тривала, здавалося, цiлу вiчнiсть.

Розiрвав цю тишу сам Северин.