Батяр з Клепарова

Сходилися клепарiвськi на чолi з Северином i личакiвськi, яких грiзно вiв за собою вiдчайдушний Орко Щипавка. На пiдступах до визначеного мiсця пальцi, кулаки, руки та плечi аж до хрускоту в суглобах розминалися ланцюгами, солдатськими ременями з важкими пряжками, стеками та кастетами. Справжня, моцна батярська забава щойно починалася, а в Севериновiй головi все крутилися знову i знову слова з дурнуватоi батярськоi пiсеньки: «Там на розi, на Яновськiй, при вулицi Клепаровськiй».

Мiсяць був уповнi.

Висiв непорушно у нiчному небi, неначе гiгантський цирковий прожектор, освiтлюючи все довкола фантастичним, мерехтливим срiблястим сяевом. Електричнi вуличнi лiхтарi своiми плямами свiтла лише додавали мiстичного вiдчуття атракцiону, окреслюючи окремi вiдтинки вулицi на Пiдзамчi, неначе арену, де ось-ось мала розгорiтися принципова сутичка двох непримиренних львiвських батярських дiльниць.

Вочевидь та зустрiч мала повне право назватися iсторичною, бо такоi кiлькостi батярiв, якi пiдтягнулися звiдусюди взяти участь у виясненнi стосункiв, Львiв ще не бачив i, мабуть, не змiг би пригадати, чи коли-небудь ще таке траплялося в його iсторii.

Моторошнi сутiнки звiдусiль повнилися зловiсними тiнями. Понад мовчазними натовпами батярiв у такiй чисельностi, що це схвилювало iх самих i не в одного засмоктало десь в дупi, змушуючи ii мимовiльно втягнутися глибше досередини, Северин видiлявся i своiм зростом, i кремезною статурою. Вiв клепарiвських смiло, впевнено, без жодноi тiнi страху.

Та й хто би з клепарiвських тоi ночi ховався по кущах i вiдмовився стати пiд оруду Северина? Та з таким – хоч на край свiту, в Гамерику, хоч до пекла!

А личакiвськi, на чолi з Орком Щипавкою, все гуртувалися на вiддалi i чекали пiдходу клепарiвських. Той Орко не видiлявся з-помiж iнших нi ростом, нi статурою, навпаки, серед своiх був найбiльш непоказним, низькорослим, щуплим, кривобоким i згорбленим. Зате Орко Щипавка вiддавна був ще тим чортякою, який сам вартував десятьох, а то й сотнi мурових батярiв.

І Северину в iншi секунди по-справжньому холодiло на душi, коли вiн раптом згадував, проти кого йому нинька доведеться стояти.

Нiщо не порушувало благодатну тишу теплоi лiтньоi ночi. Лише на схилах Високого Замку голосно заливалися своiми безконечними спiвами, не вiдаючи нi про що iнше у свiтi, щасливi i закоханi солов’i. Та ось зачовгали по гравiю немощеноi вулицi сотнi крокiв.