Батяр з Клепарова

Вона аж нiяк не запливла смальцем, просто дiвка була статна, в тiлi, струнка й висока. Красива. Навiть дуже красива. Тай про тi ii ковбаси – чого це вiн аж так завiвся? Ковбаси, шинку, шпондерки ii сiм’я виробляла знаменитi, найкращi на весь Куликiв. Северин кращоi за iхню ковбасу, а особливо кишку, ще нiколи, нiде, нi в кого у Львовi не куштував! Та й виручала Галька тими ковбасами Северина не раз.

Вiн вiдчув, як у нього гучно забуркотiло в животi.

І сама вона – дiвка нiчогенька. Зрештою, говорила правильнi речi, житейськi.

Ех, i що його робити?

Северин тодi так i не змiг заснути. І в такому гнiтючому настроi, невиспаний та зморений, вiн приперся на свое мiсце працi в центрi мiста коло тоi клятоi брукiвки.

6

– С-севере! С-с-се-еве-ере-е! – знову шипiли тi придуркуватi батяри, привертаючи його увагу до якоiсь черговоi вуличноi дивовижi, аби потiм знову потiшитися i почесати своi язики. Робочий день майже добiгав до кiнця i пан-майстер Ромко якраз кудись зник зi своiми закрепами в пошуках придатного кльозету.

Як йому то все набридло! Як набридло!!!

Та щойно Северин, стоячи як завжди колiнами в пiску, перебираючи примхливi каменюки, знеможено, але грiзно пiднiс важку голову догори, його в ту ж мить зацiпило.

До нього наближалася вона, його таемнича незнайомка!

У легкому, елегантному платтi, свiтлому капелюшку i тонких бiлих рукавичках, вона на ходу копирсалася у своiй срiблястiй сумочцi. А порiвнявшись з Северином, вона «зовсiм випадково» випустила з рук невеличкий предмет.

– Слава Богу, не розбився! І не пролилося! – Дiвчина смiливо присiла навпочiпки бiля самоi Севериновоi голови, обережно пiдняла флакончик i обтрушувала та обдмухувала з нього пiщинки.

Северин, залишаючись далi на колiнах i впершись кулаками в пiсок, не мiг повiрити власним очам! Перед ним була його незнайомка з «Лябiринту»! І коли вiн майже перед своiм носом побачив неймовiрноi краси гладенькi, округлi колiна, мiцно поеднанi мiж собою звабливою щiлиною пружних нiг, яку далi прикривала тонка i легка шовкова тканина плаття, йому вiдiбрало мову.

– Це дуже рiдкiснi парфуми, – наче нiц не сталося, очистивши флакончик вiд пiску, продовжувала незнайомка так, нiби вони були давно знайомi. – І дуже дорогi для мене! Бажаете вiдчути аромат?

І, не чекаючи нiякоi вiдповiдi, незнайомка вiдкривае флакон.