Свята Марійка

А хто ж вас без твоеi згоди розлучить?

– Та й чи буде моя кума Наталка згодна взяти до себе такого зятя, коли про все дiзнаеться, вiн же iх безсовiсно обманював…

– І на квартиру у нього грошей немае!

– Сьогоднi побачимо, – каже Соня Львiвна. – Кума казала, що Свiтлана дуже чекае на Вiталiя, зранку мае йти до перукарнi, i якщо вони таки помиряться, то увечерi йтимуть до ресторану, вiдзначатимуть заручини.

– Он воно як… – шепоче Надежда. – Вже й заручини будуть вiдзначати…

От цього дня прийшов Вiталiк iз чергування, а Надежда дивиться за ним, спостерiгае, сама не своя вiд страху: що мае робити? А вiн перевдягнувся в чисту сорочку, обiллявся одеколоном, та й каже:

– Пiду я, Надю, в мiсто, треба нам щось до столу солодкого купити.

А Надежда:

– Нiчого не треба! Я ось вечерю зготувала, макiвника спекла, усе ж е, сядь та й поiж.

– Вечеряйте без мене.

А дiвчатка, Надежда понавчала, й собi кинулися до батька, просяться на руки:

– Татку, татку, вiзьми мене, погойдай!

– Ми без тебе не будемо сiдати, – каже Надежда, – дiти увесь день чекали.

– Гаразд, я обiцяю, що швидко буду, повечеряемо! А тодi у мене ще можуть бути справи, – кинув роздратовано.

– Не йди…

Але Вiталька ii вже не слухав, узяв грошi та й вискочив iз дому.

А Надежда, коли вже знала, що чоловiк вирушив до полюбовницi, то й кинула усе, як е, i в халатi й капцях назирцi за ним побiгла.

До мiста треба було через лiс iти.

Коли ж вони так вийшли уже i в мiсто, чоловiк завернув до першого квiткового магазину, купив великого букета – малиновi троянди. Трохи iз Надеждою лице в лице не здибались, вона й не заховалась, коли б трохи вiдхилив голову убiк, помiтив би свою жiнку, а так Надежда стоiть посеред вулицi, нi жива нi мертва, нiгтями долонi до кровi здерла, а вiн i не озирнувся, упевнено пiшов вперед.

Надежда перевела подих, побiгла далi. Ще трохи попетляли вони вуличками, перейшли через найбiльшу площу, Вiталiк знову зайшов до магазину i вийшов звiдти iз невеличким пакетом. «Мабуть, цукерки», – думае Надежда.

Аж ось пiдiйшли вони до красивого чотириповерхового будинку. Зайшов Вiталька у пiд’iзд, а Надежда перейшла через дорогу, чекае i роздивляеться.