Свята Марійка

Але… коли тобi буде вiд того легше, йди.

Так говорили Надежда з Нiною день при днi.

А коли час було збиратися додому, Надежда попросила:

– Можна я буду вам час вiд часу телефонувати?

– Можеш.

Вийшла Надежда з лiкарнi зовсiм iншою людиною. Записалася до бiблiотеки, цiлi днi сидить, читае.

А тодi ще й вирiшила звернутися до бабок i ворожок. Напитала по людях адреси, почала ходити.

Усе робить Надежда, що iй радять. Одна знахарка каже Надеждi сипати чоловiковi на слiди сiль, iнша навчае, що у чай доливати.

Виливали на вiск.

Навiть носила Надежда до ворожок Вiталiкову сорочку, фотографiю весiльну.

Купувала рiзнi трави й амулети.

А вiн – хоч i не б’е бiльше Надежди, але й не кидае коханки.

Уже й Свiтлана дiзналася про те, що кавалер ii жонатий, тiльки ж, мабуть, полюбила його до того часу i вичiкувала, що вiн вирiшить.

Надежда як у вогнi жила i таки насмiлилась – пожалiлася на чоловiка батьковi, бо знала, що в того залишилися серед вiйськового начальства знайомi в керiвництвi…

– Тату! Зроби так, щоб Вiталiку виписали якусь догану, щоб його налякали, що виженуть зi служби!

– Дочко-дочко, про що ти просиш, схаменися!

– А що ж менi робити?!

– Та ти ж жiнка, будь мудрою, хiба менi тебе вчити?

А потiм Надежда ще й дiзналася правду, через що ii батьки покинули колись Германiю.

– Надiнько, – казала мати, – не хотiла я виносити брудну бiлизну, та ще й перед свою дитину, але так уже виходить. Хочу, аби ти знала, що й наш батько мав колись коханку! Як ми були в Германii, то вiн зв’язався з якоюсь фрау.

На мое щастя, тодi були такi часи, що я швидко знайшла управу, пригрозила скандалом. І щоб не вигнали з вiйська, батько сам подав рапорт на переведення назад до Радянського Союзу, бо коли б пiшов розголос, то одним переведенням не обiйшлося б!

– І ти батьковi пробачила?

– Ти теж пробачиш, Надю, тiльки дивись, не будь дурною, не перегни палицю i не зостанься сама з дiтьми.

То все через молодiсть, отi Вiталiковi дурощi, повiр моiм словам, пройде час, i вiн заспокоiться, вгомониться, буде сидiти вдома! Ти ж його тим часом не провокуй.

Почувши таке, Надежда бiльше в батька допомоги не просила, але до ворожок бiгала часто – то пожалiтися, то на картах погадати.

І не знати, чи то бабки допомогли Надеждi, чи, може, таки постарався батько, але прийшло раптом Вiтальцi направлення – переiжджати на службу в iнше мiсце.