Свята Марійка

– Оце так?! Ну, як знаеш, силувати не буду, можеш, коли хоч, в колгоспi ще трохи попрацювати, але скоро сама будеш звiдти проситися.

Так i сталося! Чомусь усi бiди i вся робота упала на Маланчинi плечi вiдразу ж по вiд’iздi брата. Усi напастi i знущання, якi тiльки можна було стерпiти у колгоспi, Маланка терпiла. Якось так повелося вiд того дня: у полудень дiвчата i жiнки обiдають, а Маланцi бригадир дае додаткову роботу, та ще й найтяжчу. Уже всi пiсля роботи йдуть додому, а iй аби ще одна година, та й то б не встигла.

– Що це за робiтниця?! – щомитi стоiть над головою i соромить ii начальник, пiдганяе. – Як так будеш працювати, то пiднiматимемо питання на зборах колгоспу! Ану хутчiй!

Іде Маланка з роботи, ледве дише. Переступила через хвiртку, а там – починай нову змiну! І за мiсяць так виробилась, що почала падати на ходу, хоч бери i лягай в лiкарню, не жiнка, одна тiнь стала.

– Та що ж це таке зi мною? – жалiеться вона чоловiку i плаче. – Я ж як усi працюю, а виходить, що ледащо?

– Ну… Будь моторнiша, чи що…

– Куди вже бути моторнiшою? Я й так нi хвилини нiколи не сиджу, просто менi дають забагато роботи, та ще й знущаються, вже не можу, заступись хоч ти за мене…

– А що я вдiю? Що менi, йти i сваритися, бо моя жiнка не може гарно працювати?

– То неправда!

– Ну, знаеш!

А сталося от що: перед тим як iхати до мiста, пiшов Маланчин брат до бригадира i виставив йому гарного могоричу.

– Прошу тебе, друзяко, про таке: зроби так, аби моя сестра падала вiд утоми, допечи iй так, завантаж найтяжчою роботою, щоб вона плакала i молила мене, аби я допомiг iй iз того пекла вирватись.

– Зроблю! – пообiцяв бригадир. От i почалось…

Як приiхав за мiсяць брат, Маланка мало до нiг йому не впала.

– Братику рiднесенький, коли можеш, допоможи менi, бо накладу на себе руки!

– А що я казав?

Маланка вже й не думала сперечатись, завезла документи; у школi вiдразу ж знайшлося для неi мiсце – вчительки трудового навчання.

Неначе у рай потрапила Маланка пiсля свого колгоспу. Бiгае вона помiж дiтьми, щебече, а ще – читае, пише, iздить на сесii. А Павло робить iй дiти; це ще добре, що поряд мати з батьком, е на кого залишити, щоб глядiли.

Ледве-ледве закiнчила Маланка iнститут, та й то! Із останнього екзамену швидка вiдвезла ii до пологового будинку.

– Вродила хлопця! – телефонуе вона до сусiдiв iз мiста.