Свята Марійка

 – Що ти iз собою таке зробила? Як тепер пiдеш до школи? Та тебе ж iз першого уроку виженуть!

Христя iла цукерку за цукеркою, дивилася кудись повз маму i мовчала, обличчя у неi мов скам’янiло, тiльки губи, що дрiбно дрижали, видавали Христине хвилювання.

– Ну гаразд, але пам’ятай про дитину, нам треба, аби вона народилася здорова, тож покинь цi дурощi й заспокойся!

Усi дев’ять мiсяцiв тривав бойкот. Христя майже до останнього ходила в школу. Але коли стало вiдомо про ii стан, однокласники вiд Христi вiдвернулись.

Тiльки це не надто засмутило майбутню маму, вона й так сторонилася свiту. Сидiла у своiй кiмнатi при зашторених вiкнах, i навiть удень там панували сутiнки. Христя багато читала, щось писала в особистому щоденнику, до матерi й вiтчима не говорила.

– Це мов не моя дочка стала, не Христя, – казала мама до дядька Славка, коли вiн зауважував про вiдчужену поведiнку падчерки.

– Дивись, бо ще щось дурне надумае.

Ти цю справу заколотила, тож будь уважна, аби ми не втрапили у халепу, якось розрулюй ситуацiю.

– Ось народить дитину Христя, то ii й попустить, усi вагiтнi нервовi, я теж така була…

Пологи минули на диво легко. І хоч Христя була ще дуже юна, тонесенька й худенька, вона не плакала й не кричала, як iншi породiллi, а коли дитина з’явилася на свiт, зiтхнула з полегшенням й заплющила очi.

– У вас народився хлопчик! – лiкар вийшов у коридор привiтати Христиних батькiв.

– Яке щастя! – сказала мама. – Але ж ви пам’ятаете, про що ми з вами говорили? Уколiть дочцi який там треба препарат, аби у неi не було молока.

– Зараз медсестра перев’яже iй груди.

– І обов’язково зробiть укол! Ми хочемо бути певнi. Бо наша дiвчинка ще неповнолiтня, це для неi й так було великим стресом, годувати дитя вона не буде, ми заберемо дитину i будемо ростити як свого сина.

– Гаразд, як скажете, – утомлений лiкар рушив коридором, а Христина мама затулила обличчя руками i засмiялася вiд щастя: – Нарештi у мене е син, мiй син! Наш хлопчик, Славку, чуеш?!

Про Христю вже не думала. Хiба… Як забирали з пологового будинку, дядько Славко намагався вручити падчерцi букет iз квiтами, а мама – таки наважилась, пiдiйшла i одягнула на шию дочцi розкiшне намисто iз бурштину, iз золотою застiбкою.