Свята Марійка

Параска вiдмовилась, сказала, що голова болить, – i пила каву.

– Ось погляньте на мене, – час вiд часу зiтхала Мiрка. – Зморшки пiд очима. Я мажу, мажу iх кремом, уже й посмiхатися перестала… Ех!..

– Дiйсно, трохи е, – погоджувалась iз нею Кетi i, не звертаючи уваги на Параску, що почала вiдверто нудитись, називала i називала бренди та невiдомi гучнi iмена.

– Яка мода? – зiтхала Мiрка. – Менi вже скоро тридцять…

– О, так, пiсля тридцяти жiнка з кожним роком все бiльше стае бабою! Якщо не почне за собою стежити! – i вiйнула вiями в бiк Параски.

Але вона стерпiла. Мов на голках сидiла i поглядала на годинник.

Нарештi Андрiй подзвонив, що вони iз сином сiли на автобус та вже iдуть додому.

– Що ж, я буду йти, – пiдвелася Параска i з радiсним полегшенням закрила за собою дверi.

А за п’ять хвилин мусила-таки повертатися: забула парасольку!

Параска пам’ятала, що залишила ii, мокру, просто пiд порогом, тому тихесенько прочинила дверi.

– Блiн, Белло, що у тебе за подруга? – говорила Кетi.

– А що?

– Та вона ж уже стара кляча, ця Параска! Що мiж вами спiльного? Про що ти з нею можеш говорити? Сидить тут, надулась, мов iндик.

– Ну чому ти так? – вiдмовляла Мiрка. – Параска вчителька, просто вона тебе не знае…

– З таким дурним iм’ям, та до всього – ще й вчителька?! Із ким ти дружиш?!

– Вона моя гарна подруга, ми давно… – стала виправдовуватись Мiрка.

– Ти дружиш iз бабою Параскою, от що! – зненацька розреготалась Кетi.

І Мiрра спочатку несмiливо, а потiм голоснiше й голоснiше – i собi за нею розсмiялась.

– Баба Параска! Ой, не можу-у-у-у!!! Я сиджу, а тут: мене звуть Параска! Оце бренд!

– Я ще й не те тобi скажу, Кетi! – либонь, хильнувши зайвого, Мiрка плутала язиком. – У цiеi, як ти кажеш, баби Параски, е чоловiк, учитель фiзкультури, до речi! Вiн – як античний бог Аполлон! Такий красивий! Високий, стрункий, чорнявий! А м’язи якi… Аж грають пiд сорочкою!

– Та ти що?! Можна вмерти!

– І щоб ти знала… мабуть, цей бог накинув на мене оком!

– Воно й не дивно!

– Тiльки ж ти нi-нi, нiкому, гаразд? Бо Параска як дiзнаеться, почне ще ревнувати…

– А ти часом не той? Із ним…

– Та де! Мое руде опудало такого не допустить.