Свята Марійка

– Моя ти красунечко, моя принцесо, – часом каже мама, тiшачись тим, яка талановита у неi росте дитина.

Та й мама ж гарна! Висока, ставна, кучерява, аж дивно Христi, що вона працюе у школi простою вчителькою, могла б знiматися у кiно або хоча б виступати на сценi; дивно.

Дуже красива у Христi мама, всiм на заздрiсть, тiльки ж… нiяк вона не може вийти замiж – немае в Христi тата. А як би Христя хотiла, аби ii мама була щасливою! Так що ж… То один чоловiк до них поселиться, поживе-поживе трохи, та й iде геть; мама плаче.

Потiм iнший… Минае якийсь час, у них на столi у вiтальнi з’являються пишнi букети квiтiв, мама купуе нове плаття, просить Христю заночувати у сусiдки. Христя чекае, надiеться i радiе за маму, бо та стае веселою. Аж якогось дня застае маму в сльозах.

За одного чоловiка мама майже вийшла замiж, уже й на море з ним iздила. Правда, Христю не брали iз собою, вiдправили у табiр, на все лiто. Як же Христя там за мамою сумувала, бо ще нiколи i нiде не була без неi! Першi днi то тiльки й думки було – що про маму.

А настане вечiр лягати спати, Христя ставить хрестик, що iще один день минув, уже менше чекати. Це спочатку – i сон не йшов, i плакала в подушку, i листи матiнцi щодня по три рази на день писала. А далi й звикла, знайшла собi гарних подружок. Мама теж: увесь час Христi телефонуе i розповiдае, як же гарно воно буде, коли вони усi разом зустрiнуться та й заживуть iз новим татком, який вiн добрий i турботливий, який щедрий i веселий.

У кiнцi серпня Христя повернулася додому, познайомилася з майбутнiм маминим чоловiком.

У середу вже мали йти й розписуватись, аж тут знов – одне й те саме: i цей покинув!

Цього разу мама плакала найдужче, ридала i била посуд – той, що подарував iй новий чоловiк, а ще говорила й говорила, мов сама до себе, але ж Христя усе те чула. І зрозумiла Христя: найтяжча мамина бiда, що не може вона бiльше мати дiтей, одна Христя, й досить.

– Через те ти й сама? – спитала Христя, як мама, уже заспокоiвшись, мовчки сидiла бiля вiкна й курила цигарку за цигаркою – навчилась iз новим кавалером.

– Через те й сама. Бачиш, доню, тодi так сталося, як народжувала я тебе, трапилась зi мною бiда… Я тобi не можу всього розказати.

– Чому ж, матусю?

– Ти ще мала i все одно не зрозумiеш.

– Але я любитиму тебе за всiх дiтей на свiтi! – пообiцяла тодi Христя.

– Моя ти доня золота, – поцiлувала Христю мама.

– Мамочко, рiднесенька моя, я все-усе для тебе зроблю, ти тiльки попроси.