Свята Марійка

Пiвроку вона сумлiнно вчилася, а потiм – улаштувалася танцiвницею у нiчний клуб, почала отримувати чималi i легкi грошi та й покинула навчання.

Була красунею, у вiсiмнадцять таки вийшла замiж. Народила аж п’ятеро дiтей. І нiколи нiкому не розказувала про маму. Коли питали, то вiдповiдала, що сирота. Аж коли була вагiтна шостою дитиною, зiзналась подрузi, що мае сина.

– Тiльки я його давно не бачила, народила ще дитиною.

– Чому ж тепер не поiдеш? Невже не сумуеш? Невже не цiкаво подивитися, яким вiн вирiс?

– Ось маю за нього вiд мами намисто, – сказала Христя i дивно посмiхнулась.

Таемниця

Щастя не мае iсторii, i митцi будь-якоi краiни так добре про це знають, що кожну любовну пригоду закiнчують словами: «Вони були щасливi!»

    Оноре де Бальзак. «Розкiш та убозтво куртизанок»

Та ще й назвали ii – Параска!

І хоч не в iменi щастя, та все ж…

Таке iм’я було у батьковоi матерi, ото й назвали доньку – на честь неi. І поки Парася була маленька, то й не задумувалась, як ii назвали.

Аж поки… Якось дiти гралися на купi пiску, й одна дiвчинка, аби iз чогось посмiятися, знаете ж, як воно бува в дитинствi, вигукнула Парасi в обличчя:

– Параска-праска! Параска-драска! Параска!..

– Замовкни! Не дражнись!

– Ото вже у тебе iм’я, як баба Параска i баба Палажка! – докинув ще й старший хлопчик, що любив читати.

– Бе-бе-бе, баба Параска! – пiдхопили iншi.

– Баба Параска!

Всi смiялися.

А вона…

Одно смiеться, а iнше вiд слiз трясеться – це про неi.

– Не кажiть так! – стиснула кулачки.

А вдома розлилалася слiзьми:

– Чому мене так назвали?!!! – кричала до мами з татом.

– У тебе дуже гарне iм’я, – пробували угамувати.

Та де там!

Якби ж то воно тiльки тим та й окошилося, а то…

Вийшла Параска знову – на вулицю, до дiтей – а вони немов позмовлялися: баба Параска та баба Параска! Хоч плач.

Параска й справдi плаче.

– То й не йди до них гуляти, ну iх, тих дiтей, лихi, – обняла мама. – Ось я краще тобi олiвцi куплю, сиди собi й малюй, i бiльше втiхи.

Так i зробила. Поiхали у район – бо жили в селi – вибрали аж два альбоми, коробку олiвцiв, ще й фарби, пензлика: Параска дуже хотiла малювати, але батькам ранiше усе було не до того. А тепер – саме час!

А у дворi зацвiли мальви, маленькi попiд тином чорнобривцi аж вбирають очi, а ще – матiоли увечерi, сальвiя, майори, раннi флокси, крученi паничi поплелися аж на вишню, скрiзь у травi – нагiдки, настурцii, гвоздики!..