Свята Марійка

День запалюеться у вiкнi – Параска бiжить у двiр, малюе. На вулицю не йде.

А сiльськi дiти – от цiкавi ж! – по одному, по одному – та й зазирають через тин. А далi – вже й лiзуть у двiр:

– Параско! А ти що тут робиш? Чом до нас на вулицю не виходиш?

Вона ж – мовчить, сопе сердито.

– Параско? Ти не чуеш? А ми думаемо, десь тебе немае, а ти тут!

– Он стаемо в цурки-палки грати, Мишковi нема пари, то виходь.

Параска ще мовчить: кривда точить. Але самотньому ж i в райському саду погано. Зiтхнула, пiдвела вiд альбому очi:

– А чому ви мене дражните?

– Бiльше не будемо, не сердься!

– Правда, не будете?

– А що то у тебе в альбомi? Можна подивитись? – та й обступили.

А там i справдi, як у Катерини Бiлокур – квiти живуть i дишуть. Хоч i намальованi на звичайному паперi, олiвцями, а подекуди, правда, й фарбами, проте ж так майстерно, що от бери i знiмай собi на букети.

– Як же гарно, Парасю! Невже це ти сама так малювала?

– А то хто ж!

От Парасцi й вiдлягло вiд серця: дiти довго образ не пам’ятають.

І так рiк за роком.

От уже й дванадцять. І нiкому бiльше вже не рiже вухо ii iм’я, нiхто й не думае, що воно погане. Бо Параска виросла нiвроку – ще дитина, а висока та гнучка, немов тополька, оченята зеленi-зеленi, вii довгi й чорнi, i на личку – мов лялька з порцеляни! Вона ще в п’ятiм класi, а як iде – то хлопцi аж кусають губи. І не однолiтки, нi – бо тi ще дiти, не розумiють, що й до чого, – а старшi од неi, навiть парубки пiсля школи. От яка Параска стала дiвка!

А що така iз себе видна, то й iм’я ii тепер у всiх на вустах, уже воно аж наче й модне стало – бо людина собою красить iм’я, а не навпаки.

Ось так i тут.

Йде Параска, бува, дорогою, а напроти дiвчата старшi – низенькi, чеверногi, засмаленi обличчя, i поряд – хлопцi! То кавалери, звiсно, – на Параску витрiщаються, i дiвчата – теж, аж пихкотять iз досади.

– І куди воно ото вирядилась ота малолiтка! – докине одна другiй, i так, щоб хлопцi чули.

– Ага! Йде, ще само зашмаркане, а вже губи малиновим наквацяла, i вii, бачили, туш наклала?

– А бачили, яке плаття? У клуб, чи що, зiбралась?

Бо то ж – заздрять!

Тiльки даремно таке говорять про Параску – бо то ii так життя скрасило.

І платтячко на нiй звичайнiсiньке, буденне – ситцеве, сивеньке в квiточки, таке, що вдома ходять. Але якось так воно дiвчинi до лиця, так ловко облягае, що здаеться – празникове.

Гарна вийшла дiвка ота Параска!

І молодичкою стала теж нiвроку.