Свята Марійка

Бо з такою красою довго в дiвках не засидишся. Поiхала Параска вчитися в мiсто, та там i зосталась: вийшла замiж ще на першому курсi iнституту, на другому вже й дитину мала. Але таки довчилась.

Усе в неi добре: i чоловiк хороший, i своя квартира, робота. Хоч i мало отримуе, але серед людей у повазi – Параска вчителька, i чоловiк ii теж учитель.

Минають роки.

От Парасцi ще два роки – й сорок. Та вона уже не просто Параска, а Параска Омелянiвна. Це так для людей чужих. Але для своiх вона усе одно Параска чи Парася – як хто назве.

Чоловiк ii дуже любить i шануе. Дiтки уже давно повиростали – синок ще, правда, вчиться в школi, а старша дiвчина – вже й замiж вийшла, переiхала жити до новоi рiднi – аж у Польщу! Та Параска за донькою не побиваеться, бо е ще й син…

Хоча…

– Син – це чужа людина, – час вiд часу нагадуе Парасцi мати, коли та приiде до неi на гостину. – Сумуеш за дочкою? От не було б тебе поряд, то я б пропала. Бо кому розповiла б про те, що у мене на душi, зi здоров’ям? Нiхто так матiр не пожалiе й не розрадить, як рiдна дочка.

То Параска й собi – повернеться вiд матерi, сяде i заплаче часом за дочкою, ось так iй дуже розвередиться серце.

Та то недовго, бо – дверi тiльки хрясь! – i на порозi Мiрка, найкраща Парасчина подруга i сусiдка.

Мiрабелла на дванадцять рокiв за Параску молодша, але то не завада для iхньоi дружби, навпаки! Бо у Параски – вже великi дiти, а у Мiрки одно по одному – маленькi, от вона й бiжить – до подруги.

А та iй що порадить, що покаже – як робити, або стане сама та усе й гарно зробить. І про погоду, про мiськi новини, про те, як доглядати квiти i правильно прасувати шовкову бiлизну – про все на свiтi! – сидять Параска iз Мiрою i говорять. Аж часом чоловiк прийде чи за одною, чи за другою – це де собi вмостились на розмову, у чиiй квартирi. Одне слово, подруги щирi!

І так уже чи не десять рокiв мiж ними тривала дружба, вiдколи молодi сусiди поселилися поверхом вище – от так, над головою!

У Мiрки з Вiктором – власний бiзнес: своя невеличка кав’ярня на першому поверсi – подарунок вiд батькiв на весiлля.

Хоч там не знати якi статки, але жили молодi краще, нiж учителi. Тiльки ж у справжнiй дружбi то нiколи не е завадою, бо сказано: не шукай рiвного по зросту, шукай рiвного до серця. Так i мiж ними було.

Що кожного дня – то звичайно, а ще й на усi свята, на днi народження, разом i на море iздили.