40 днів Муса-Дага

Таким чином я звiв би нанiвець всю мою полiтику, яка мае провчити вiрменський народ, показати йому, до яких наслiдкiв веде тяга до iноземного втручання. Вiрмени також нiчого б не допетрали: спочатку я iх караю за зрадницькi прагнення та надii, а потiм раптом надсилаю до них одного з найвпливовiших iхнiх друзiв, аби знову розбудити цi прагнення та сподiвання. Нi, пане Лепсiус, це неможливо, я не можу дозволити iноземцю надавати цим людям милiсть. Вiрмени тiльки в нас мають бачити своiх благодiйникiв.

Священик валиться в крiсло.

Все втрачено! Повний крах! Балакати бiльше немае про що. Був би цей чоловiк тiльки злим, хоча б навiть самим дияволом. Але вiн не злий i не Сатана, в ньому е навiть щось по-дитячому симпатичне, в цьому нещадному органiзаторовi масових убивств.

Лепсiус задумався i не вiдразу збагнув усю нахабнiсть зробленоi Енвером пропозицii, яку той виклав довiрливим тоном:

– Я зроблю вам контрпропозицiю, пане Лепсiус. Зберiть грошi у ваших благодiйних органiзацiй в Америцi та Нiмеччинi, багато грошей.

Цi суми потiм принесiть менi. Я iх використаю у повнiй вiдповiдностi до ваших планiв i за вашою вказiвкою. Але ставлю вас до вiдома, що не дозволю нiякого контролю з боку нiмця чи iншого iноземця.

Якби Лепсiус не був такий приголомшений, вiн би розреготався. Смiх розбирае при думцi, як ужили б у Туреччинi за вказiвкою Енвера-пашi зiбранi священиком кошти.

Лепсiус мовчить. Вiн зазнав поразки. Правда, i до бесiди вiн був налаштований безнадiйно, однак зараз здаеться, що весь свiт завалився.

Щоб не зовсiм втратити обличчя, священик набираеться духу, приводить себе до ладу, кiлька разiв витирае хустинкою лискуче чоло i встае.

– Не хочу думати, ваша ясновельможносте, що ця година, яку ви менi подарували, буде зовсiм безплiдною. У Пiвнiчнiй Сирii, на узбережжi, живуть ще сотнi тисяч християн, далеко вiд усiх районiв вiйськових дiй. Переконаний, що ваша ясновельможнiсть вважатиме за доцiльне утриматися вiд безглуздих заходiв.

Юний Марс знову шкiриться, оголюючи в усмiшцi зуби.

– Будьте певнi, пане Лепсiус, що наш уряд уникае зайвоi жорстокостi.

Як завжди в подiбних полiтичних розмовах, останнi реплiки з обох сторiн – чиста формальнiсть, порожня комедiя, мета якоi залишити зустрiч незавершеною. Енвер-паша не зробив нiяких поступок. Що вважати «зайвою жорстокiстю» – залишилося на його розсуд. Але i Лепсiус промовляв, усвiдомлюючи, що це – порожнi слова, потрiбнi лиш як кiнцiвка.