40 днів Муса-Дага

Посудина у вiдповiдь на постукування видала легкий дзвiн, немов пiдтверджуючи, що мiстить вдосталь цiлющих засобiв Івана Златоуста. Пiсля спроби дати йому урок сучасноi фармакологii Габрiель бiльше не проявляв цiкавостi. На щастя, у нього була своя власна, i хороша, домашня аптечка.

Але, природно, найважливiшим стало розвiдати, чи е у людей зброя. Приятель Нурхан робив iз цього приводу туманнi натяки. Але щойно Габрiель прямо питав про це сiльських вiйтiв, вони моментально втiкали вiд нього.

Якось усе ж вiн наздогнав йогонолукського мухтара Кебусяна у нього вдома, не дав йому сховатися.

– Будь зi мною вiдвертим, Товмасе: скiльки у вас гвинтiвок i яких?

Мухтар став вiдчайдушно косити очима, затряс голомозою головою.

– Господи Ісусе! Невже ти хочеш на нас бiду накликати, ефендi?

– Чому саме мене ви не удостоiли своею довiрою?

– Моя дружина цього не знае, моi сини не знають, i вчителi нiчого не знають. Жодна людина нiчого не знае!

– А мiй брат Аветiс знав?

– Твоему братовi Аветiсу, нехай буде земля йому пухом, було все вiдомо.

Та вiн жоднiй душi нi слова не сказав.

– Схожий я на чоловiка, котрий не вмiе мовчати?

– Якщо докопаються, нас всiх порiшать.

Однак, як не косив оком, як не тряс головою Кебусян, дiватися було нiкуди, скiнчилося тим, що вiн замкнув дверi на два оберти ключа. Потiм, шепочучи вiд страху, повiдав правду.

1908 року, коли «Іттiхат» очолив революцiю проти Абдул-Гамiда, уповноваженi «молодих туркiв» роздавали зброю в усiх округах i громадах Османськоi iмперii, переважно вiрменських, бо вiрмени вважалися оплотом тодiшнього повстання.

Звiсно, Енвер-паша знав про це i, коли вибухнула свiтова вiйна, насамперед вiддав наказ якнайшвидше вiдiбрати у вiрменiв цю зброю.

При втiленнi в життя цього урядового наказу помiтну роль, певна рiч, вiдiграли характер i триб думок тодiшнiх його виконавцiв. Якщо у вiлаетах панували завзятi верховоди провiнцiйного «Іттiхата», як, наприклад, в Ерзерумi чи Сивасi, то, траплялося, беззбройнi iхнi мешканцi скуповували у заптiiв зброю, щоб iм же i здати ii на виконання урядового наказу.

У таких мiсцинах вiдсутнiсть зброi розглядалася як злiсне ii приховування.

У вiлаетi у Джелал-бея все вiдбувалося, як можна припустити, набагато мирнiше. Чудовий адмiнiстратор, Джелал iз властивою йому людянiстю противився заходам блискучого стамбульського бога вiйни, втiлював такi розпорядження з великою прохолодою, якщо просто не вiдправляв iх у кошик для смiття.