40 днів Муса-Дага

Цим ми iх смертельно образили. Що ж, тепер доведемо свою перевагу на дiлi!

Самвел Авакян нерухомо сидiв пригнiчений. Але бiльше, нiж думки про спiльну долю, збурювали непереборнi потоки, що струменiли вiд Габрiеля. Багратяна огортала не сяюча, а розпечена субстанцiя. Що менше Габрiель промовляв, що спокiйнiше працював, то густiшою вона ставала. На Авакяна ця позицiя справила такий сильний вплив, що вiн не мiг зосередитися, не знаходив слiв, аби висловити своi сумнiви, i тiльки не зводив очей iз працедавця, котрий знову заглибився в роботу над вiйськовим планом.

Авакян навiть не розчув слiв господаря, тому той нетерпляче повторив:

– А тепер iдiть униз, Авакяне. Скажiть, що я до обiду не прийду. Нехай пришлють менi з Мисаком чогось попоiсти. Менi не можна втрачати нi хвилини. Крiм цього, не хочу нiкого бачити до зборiв, жодноi людини, затямили? Навiть мою дружину!

Народ почав сходитися незабаром пiсля полудня. Як було домовлено, мухтари самi контролювали всi три входи в парковiй огорожi, щоб засвiдчити особу кожного учасника зборiв.

Однак ця обережнiсть виявилася зайвою, позаяк Алi Назiф разом iз усiма постовими таемно, не попрощавшись iз людьми, з котрими прожив стiльки рокiв, вiдбув в Антiохiю. Та й родичiв листоношi-турка i мусульманських сусiдiв не було видно. Останнi групи пройшли крiзь контроль задовго до призначеного часу. Потiм ворота та хвiртки замкнули на засуви. Народ скупчився на майданчику перед вiллою – близько трьох тисяч людей. Перед лiвим крилом будинку був просторий дворик, його на прохання Тер-Айказуна огородили кiлькома рядами мотузок для бiлизни, i туди нiкого не впускали.

На високому ганку будинку зiбралися вiдомi люди Муса-Дага. Сходи, що ведуть до ганку, слугували ораторською трибуною. Писар йогонолукськоi громади поставив бiля нижньоi сходинки столик, аби нотувати найважливiшi рiшення.

Габрiель хотiв якнайдовше залишатися в своiй кiмнатi, вiкна якоi виходили на подвiр’я з юрбою, щоб не розтратити душевну повноту цiеi хвилини на випадковi розмови.

Вiн вийшов iз дому, тiльки коли Тер-Айказун за ним послав.

Змертвiлi, пониклi обличчя – не тритисячний натовп, нi, – одне загальне, едине обличчя. Втiлення вигнання, що втратило надiю, – воно таке саме тут, як у сотнях iнших мiсцин у цю годину. Вся ця людська маса стояла, хоч у цьому не було потреби, так болiсно притиснувшись одне до одного, що здавалася менш численною, нiж було насправдi.