40 днів Муса-Дага

Мухтар Кебусян старанно витягав шию, щоб не упустити жодного слова. І тому, що вiн був трохи зизоокий, виразнiшим ставав недовiрливо-боязкий вираз його мужицького обличчя.

Звiсно, годi було й думати, що адмiнiстративнi заходи, вжитi сьогоднi вранцi турками, не залишили слiду в головах i душах мусадагцiв. Одне вже те, що турецька влада вибрала для цього недiльний день, до того ж час лiтургii, можна було розглядати як явно зловмисний вчинок i прояв ворожнечi. Правда, кривавi подii 1896-го i 1909 року не торкнулися селищ Муса-Дага.

Але такi люди, як Кебусян i маленький священик iз Бiтiаса, мали достатньо чуйний слух, аби при кожному пiдозрiлому звуцi гострити вуха. День цей вони провели в тривозi. Правда, вечiр у Багратянiв i чарiвнiсть Жульетти дещо розсiяли зневiру, що заволодiла всiма. Коли ж Багратян, пам’ятаючи свою обiцянку, дану Рiфату Берекету, повторив сказане мюдiром, нiби вжито лише звичайного в умовах вiйни заходу, смуток поступився мiсцем найсвiтлiшому оптимiзму.

Найпереконанiшим оптимiстом виявився вчитель Шатахян.

Вiн пiдвiв голову i, звертаючись iз полум’яною тирадою до мадам Багратян, оголосив, що середньовiччя скiнчилося, тепер сонце цивiлiзацii зiйде i над Туреччиною. Вiйна – це тiльки кривава зоря. В усiлякому разi, пригнiченням, звiрствам i погромам назавжди покладено край. Свiт, хода до прогресу, такого бiльше не потерпить. До того ж турецький уряд перебувае пiд контролем своiх союзникiв…

Шатахян вичiкувально дивився на Жульетту.

Хiба вiн не чистiсiнькою французькою мовою оспiвуе прогрес? Присутнi, здаеться, схвалили його мову, якщо тiльки ii збагнули. І лише мовчун Восканян презирливо пирхнув. Правда, вiн робив це завжди, коли його приятель Шатахян давав волю своему красномовству. Але тут озвався новий голос:

– Досить про туркiв. Поговорiмо про важливiшi речi.

Слова цi вимовив аптекар Грiкор, найколоритнiша особа в цьому товариствi. Що його нi з ким не можна було сплутати, свiдчив насамперед одяг аптекаря.

Тодi як усi чоловiки, в тому числi i мухтар, з’явилися в европейських костюмах (в Йогонолуку працював кравець, котрий повернувся з емiграцii в Лондонi), Грiкор був одягнений у щось на зразок росiйськоi косоворотки, але з першокласноi чесучi. Обличчя аптекаря – без жодноi зморшки, незважаючи на шiстдесят його рокiв, з бiлою цапиною борiдкою i дещо розкосими очима – було кольору пожовклого паперу i швидше нагадувало обличчя мудрого мандарина.