40 днів Муса-Дага

Зате його вихованця довелося визнати чемпiоном стрiльби в цiль: з десяти пострiлiв, зроблених iз найменшого карабiна, шiсть потрапили в гральну карту, прикрiплену в центрi мiшенi, i чотири – в фiгуру, зображену на картi. Перемога над батьком дивовижно надихнула Стефана. Тримати в руках зброю, вiдкривати затвор, заганяти в люфу патрони, цiлитися, чути звук пострiлу, вiдчувати в плечi вiддачу, – весь цей вiйськовий ритуал приваблюе i п’янить кожного пiдлiтка! Стефан, захоплений цiею мужньою грою, грався б у неi до вечора, якби батько не махнув раптом рукою:

– Годi!

У цю мить на Габрiеля найшло щось незрозумiле, такого вiн за собою не пам’ятав, якесь завмирання.

Сухий язик немов набряк у ротi. Похололи руки та ноги. Кров вiдлила вiд голови. Але все це були тiльки зовнiшнi ознаки чогось, що вiдбувалося в осереддi самого життя. «Менi зовсiм не стало погано, – мiзкував вiн пiсля того, як iз хвилину перечекав, намагаючись збагнути, що з ним таке. – Нi, менi не те щоб погано, просто хочеться втекти вiд себе, скинути шкуру». І вiн одразу ж вiдчув шалене бажання бiгти, бiгти звiдси – байдуже куди.

– Пiдемо, Стефане, погуляемо трохи, – вирiшив батько.

Габрiель боявся залишитися наодинцi, – його тягнуло йти не озираючись усе далi i далi, йти швидким, частим кроком до того часу, поки не опиниться за межами свiту.

Авакян понiс зброю в будинок.

Батько i син вийшли з парку i спустилися на дорогу до Йогонолука. Село було приблизно в десяти хвилинах пiшки. Габрiель вiдчув себе раптом немiчним дiдуганом, i власне тiло виявилося такою важкою ношею, що довелося спертися на Стефана.

Не доходячи до церковного майдану, вони почули гомiн голосiв. На вiдмiну вiд арабiв та iнших схiдних людей, неабияк галасливих, вiрмени поводяться в громадських мiсцях тихо й стримано. Сам стародавнiй фатум наказуе iм не втручатися в гучнi збiговиська, так само як i влаштовувати iх. Але сьогоднi тут зiбралося близько трьохсот селян, вони пiвколом огорнули церкву. Дехто з цих чоловiкiв i жiнок, селян i ремiсникiв голосно вигукували лайку, прокльони та погрожували п’ястуками.

Лайка призначалася заптiям – iхнi потертi смушковi шапки тут i там миготiли над натовпом. Правоохоронцi, вочевидь, намагалися вiдтiснити натовп вiд церкви, звiльнити прохiд на сходи i в арку. Габрiель узяв Стефана за руку i став разом iз ним пробиратися крiзь гущу щiльноi юрби.

Першим кинувся у вiчi довготелесий обiрванець зi сплетеним iз соломи вiнком навколо високоi чорноi шапки.